19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

Жертовність та егоїзм на шляху до любові

17.01.2019
Жертовність та егоїзм на шляху до любові

Оксана Деркач

Людина — істота соціальна. А це означає, що з  народження ми постійно знаходимося перед вибором: про кого в першу чергу подбати? Чиї інтереси задовольнити — свої чи когось іншого?

Під час виховання формується кілька типів реагування на власні потреби, коли людина дбає:

  • лише про задоволення власних потреб;
  • спочатку про власні потреби, і лише потім — про потреби інших;
  • спочатку про задоволення потреб інших людей, і лише потім — про власні потреби;
  • лише про потреби інших людей.

З одного боку — яскраво проявлене егоїстичне начало (коли людина дбає про задоволення передусім власних потреб), з іншого — альтруїстичне (коли людина дбає про задоволення потреб інших людей, нехтуючи власними). І перше, і друге — яскраві деструктивні світоглядні позиції, у результаті яких руй­нується чийсь добробут. Постає цілком закономірне запитання: як знайти золоту середину? Як, дбаючи про себе, не нашкодити іншим і, дбаючи про інших, не втратити себе?..

Можливо, у цьому питанні нам допоможе «Модель ієрархії цінностей», що її нині пропо­нують психологи.

Головна ідея моделі полягає в тому, що кожен із нас, кожна Людина на Землі — то неоціненна цінність, бо вона — носій Життя. І кожен із нас передусім несе власну відповідальність за це дароване нам Життя. За здоров’я власного тіла, за ті емоції, що ми відчуваємо, за ­реалізацію тієї Місії (власного призначення), заради якої, можливо, нам і було дароване це Життя.

Створюючи сім’ю, ми формуємо енергетичний простір, якість якого залежить від нашого емоційного стану. Саме ми наповнюємо його своїми емоціями, випромінюючи назовні внутрішній світ (свою радість, спокій та любов чи, навпаки, роздратування, злість та образи). Так, дбаючи про себе, дозволяючи собі зосередитися на улюбленій справі та власних інтересах, ми не лише самі наповнюємося позитивними емоціями, а й наповнюємо ними власних 50 % сімейного простору. А коли цей простір створений із Любов’ю і мені в ньому добре — хочеться, щоб добре було всім, хто поруч зі мною. Лише зрозумівши цінність особистісної самореалізації, я насправді можу дозволити таку ж самореалізацію комусь. Лише щаслива я зможу допомогти стати щасливим іншому.

Натомість жертовність, унаслідок якої я передусім дбатиму про задоволення потреб поки ще коханої половинки і відчуватиму невдоволення через часткове задоволення власних, навряд чи допоможе відчувати себе щасливою. ­Окрім того, така жертовність породжуватиме очікування аналогічних дій від партнера: адже якщо я жертвую своїм благом заради тебе, то чому ти не робиш того ж? Гадаю, читачі погодяться, що такі очікування навряд чи сприятимуть гармонійному розвитку подружніх стосунків.

І саме в цей простір, що мав би бути Простором Любові, приходить Дитина. Дитина, яка поки не є носієм власних оцінних суджень і емоційних реакцій, повністю поринає в цей Простір, наповнюючись тим, що випромінюють її батьки, бабусі та дідусі. Тож якщо в родині панують злагода, любов та взаєморозуміння, батьки щасливі у своїй самореалізації та задоволенні власних потреб — Дитина сповнюється легкими, конструктивними емоціями та, наслі­дуючи життєвий сценарій рідних, вчиться бути щасливою. І навпаки.

Як на мене, це чудова ілюстрація давньої мудрої заповіді про те, як із любов’ю та турботою дбаючи про себе, можна насправді навчитися дбати про інших. Як голодна мати зможе подбати про якісне грудне вигодовування малюка? Як фізично втомлені та емоційно виснажені батьки зможуть ­насправді проявляти любов? Сил залишається лише для задоволення фізіологічних потреб своїх чад…

Лише той, хто має, може дати. Тож дбаймо про те, щоб мати, що дати нашим рідним та близьким.

Любіть себе та відчувайте любов!