19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

Вікові таємниці Меджибізької фортеці

20.07.2018

У народі кажуть: краще один раз побачити, ніж багато разів почути. Про це я подумала, коли побувала у фортеці Державного історико-культурного заповідника «Межибіж», що у Летичівському районі на Хмельниччині.
Тут кожний камінь, кожен клаптик землі й загалом уся атмосфера буквально дихає старовиною. І посеред цих посивілих, вкритих мохом мурів та пошарпаних численними запеклими битвами й вицвілих од часу стін, легше уявити, яким було життя у фортеці тоді, коли ворог намагався захопити її.
За всю свою історію ця давня неприступна споруда неодноразово переходила із рук в руки, але це траплялося не від того, що комусь вдалося взяти її приступом — жодних таких свідчень немає. Лише тоді, коли ставало зовсім нестерпно, залога сама розкривала браму…
А сьогодні ця надзвичайна історико-архітектурна пам’ятка гостинно відчиняє двері перед туристами.

Надія ПАКУЛЬКО, «МУ».

Історія

Містечко, яке стояло на цій землі ще за Київської Русі, мало назву Межибож’є, тобто місто межи богами. А все тому, що у далекі часи річку Південний Буг називали Богом, а її притоку — Божком. Тут, на перетині двох річок, і було засновано на початку ХII століття поселення, яке сьогодні ми знаємо як Меджибіж. Відоме воно насамперед завдяки найстарішій на Поділлі тамтешній фортеці.

За історичними документами, на цьому місці ще у ХІІІ столітті існувала оборонна дерев’яна споруда із земляними валами. У 1241 році під час бою князівських військ з монголо-татарами її повністю зруйнували. І лише за двісті літ про фортецю знову з’являється літописна згадка, але вже як про мурований замок.

У період, коли Поділля перебувало під владою литовців, на цих землях панували князі Коріатовичі. Завдяки їм тут почали активно будувати оборонні споруди, зокрема, було зведено дві потужні вежі: Лицарську — п’ятигранної форми та Офіцерську — круглої. Обидві відповідали найостаннішим тогочасним фортифікаційним вимогам: на всіх ярусах розташовані артилерійські стрільниці, що мали з внутрішнього боку передстрільничі ніші з спеціальними отворами для виведення диму від гарматних випалів. Товщина цих стін сягала чотирьох метрів, а стін мурів — майже двох метрів. Зводили їх із вапняку.

1540 року місто перейшло у власність знатного роду Сенявських. І оскільки напади турків активізувалися, Меджибізький замок стає важливим форпостом для всього краю. Його почали розбудовувати й реконструювати. Роботи затягнулись на 46 років. У результаті замок розширили на захід, об’єднали мурами північно-східну Офіцерську вежу з Лицарською. Вхід перенесли зі сходу на захід, викопавши перед ним глибокий рів, через який перекидали міст. На сході було прибудовано п’ятипелюстковий бастіон, який фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.

Під владою Сенявських замок перебував протягом двох століть. Після смерті останнього представника цього роду магнатів Меджибіж став власністю Августа-Олександра Чарторийського, який продовжив справу попередників і також активно взявся за перебудову замку. Костел набув барокових форм, а на подвір’ї засадили сад і розбили квітники.

Після поділу Польщі замок разом із навколишніми землями перейшов під юрисдикцію Російської імперії. Деякий час у фортеці розміщався військовий гарнізон. Згодом її почали реставрувати. Романтичний стиль будівель з елементами псевдоготики — таким постав замок після завершення робіт. Стіни та мури були потиньковані білим вапном, від чого оборонний комплекс перетворився на білий палац. Відтак його почали називати «Білим лебедем». До речі, 1846 року тут побував Тарас Григорович Шевченко.

Наприкінці ХІХ століття у замку розмістили елітний гусарський полк.

Сьогодення

Як бачимо, кожна наступна доба залишала тут свій відбиток — одні руйнували, інші будували, реконструювали й вдосконалювали систему укріплень, що збереглися донині.

Особливе враження справляють споруди комплексу. Окремі з них навіть у напівзруйнованому стані вражають неприступною могутньою величчю. Три вежі, два замкових корпуси, замкова церква, чотири службових приміщення, арковий міст і замкові стіни — все це великий комплекс зведених за різних часів споруд фортеці, яка досить вдало розташована на пагорбі. Висота кам’яних мурів у деяких місцях сягає сімнадцяти метрів.

На жаль, за часів встановлення радянської влади замок почав занепадати. У 30-х роках тут розмістили маслозавод. І лише з 1967 року в замку розпочалися науково-дослідні та реставраційні роботи. Невдовзі тут створили музей.

У 2004 році замок перетворили у Державний історико-культурний центр заповідника «Межибіж». Тут одразу розпочалися ремонтні роботи, внаслідок яких реставрували каретний та адміністративний пристінні корпуси, Лицарську вежу і церкву святого Миколая — покровителя воїнів і мандрівників, створено історичний музей і музей Голодомору, який вирізняється з-поміж інших неймовірним оформленням, а також ілюстраціями й документальними свідченнями очевидців.

У наші дні у Меджибізькій фортеці тривають реставраційні роботи палацу Сенявських та інших споруд. За словами директора Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Олега Погорільця, п’ять мільйонів гривень, які надійшли на це з обласного бюджету, вже освоїли.

«Ми вдячні голові Хмельницької обласної адміністрації Вадиму Лозовому, який є нашим депутатом в облраді, за відчутну допомогу у ремонті замкової церкви. І не тільки… Він завжди приїжджає, цікавиться і сприяє вирішенню багатьох питань. Окремо хочеться сказати й про народного депутата України Сергія Мельника, який ініціював виділення 20 мільйонів із державного бюджету для реставраційних робіт. Тож стан цієї подільської архітектурної й історичної пам’ятки поступово поліпшується, — розповідає пан Олег.

Щорічно наприкінці серпня на території фортеці проводять фестиваль «Стародавній Меджибіж». Хто хоч раз побував на цьому заході, підтвердить, що під час його проведення, замок наче вертає у свою прадавню історію, відмотуючи назад цілі віки — тут можна побачити лицарські бої та потримати у руках зброю, послухати фольклорні пісні (здебільшого скандинавські та ірландські). Загалом такі видовищні театралізовані дійства, азартні турніри, музика, танці створюють картину безпосереднього перебування у середньовіччі. Можна посидіти біля багаття з келихом вина і навіть, за бажанням, заночувати у шатрі чи у вежі замку, аби ще більше відчути, як то воно було колись у фортеці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.