24.04.2019 – Середа
«Молодь України»

Українські письменники — жертви сталінських репресій

13.12.2018
Українські письменники — жертви сталінських репресій

1930-ті роки увійшли в українську історію як період, коли на зміну бурхливому розквіту української літератури й мистецтва, який спричинила розпочата в УСРР українізація, прийшли репресії щодо найяскравіших їхніх представників. За короткий час вони «викосили» сотні найкращих письменників, художників, композиторів, які своєю діяльністю сприяли відродженню українського культурно-мистецького життя. Невгодних режиму митців нещадно цькували, звільняли, не давали нормально жити і працювати. За сфабрикованими звинуваченнями їх засуджували до тривалих термінів ув’язнення у виправно-трудових таборах. Навіть більше — позбавляли життя! Особливо жорстоких репресій зазнали письменники, значна частина яких не погоджувалася пристосовувати свою творчість до обраного владою політичного курсу. Про деяких із них наша розповідь.

Ростислав ЗАГОРУЛЬКО

За документами Центрального державного архіву-музею літератури й мистецтва України

  • Микола Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов)

Поет, прозаїк, публіцист. 13 травня 1933 року на знак протесту проти початку масових репресій щодо української творчої інтелігенції здійснив самогубство.

Один з основоположників пореволюційної української літератури перебував у постійному пошуку, експериментуючи з формою та змістом своїх творів. Спочатку офіційна критика ставилася до нього досить прихильно. Та поступово ситуація змінилася на протилежну. Думки, висловлені письменником під час ініційованої ним же літературної дискусії 1925–1928 років, участь у якій, окрім літераторів, узяли партійні функціонери, стали причиною звинувачень його в «націонал-ухильництві». Критика Хвильового дедалі посилювалася. Його цькували на сторінках газет і журналів, змушували каятися у своїх гріхах, ізолювали від літературного життя. У 1926 році письменника виключили з Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Особливо нищівних нападок Хвильовий зазнав унаслідок появи серій його памфлетів «Камо грядеши?», «Думки про течії» та «Апологети писаризму», у яких він обстоював рух ­України до Європи, закликав позбутися психологічної залежності від Москви, а також роману «Вальдшнепи», у якому спробував окреслити основні проблеми пореволюційного життя в Україні.

Працівники ДПУ УСРР почали стежити за Хвильовим у 1927 році (у заведеній на нього справі-формулярі С-183 письменник фігурував під псевдонімом Вальдшнеп. 12 травня 1933 року вони ж арештували першого президента ВАПЛІТЕ, одного з найближчих сподвижників Хвильового — ­Юліана Шпола (псевдонім Михайла Ялового). Розуміючи, що він — наступний, автор гасла «Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!» вирішив не чекати, доки за ним прийдуть, і вже наступного дня звів рахунки з життям. Сталося це в житловому будинку харківських літераторів «Слово». Хвильовому було 39 років.

  • Олесь Досвітній (справжнє ім’я та прізвище — Олександр Скрипаль-Міщенко)

Прозаїк, публіцист, кіносценарист. Розстріляний 9 червня 1934 року.

В історію літератури Олесь Досвітній увійшов як один із зачинателів ­української радянської прози. Його перші твори — новели «Розкаяння» та «Чия віра краща?» — побачили світ у 1920 році. Згодом у журналі «Червоний шлях» надрукували уривки роману «Американці» («Герої світанку»). У 1924 році з’явилася збірка його новел із життя китайського народу «Тюнгуй». Пізніше з-під пера Досвітнього вийшла низка оповідань, новел, повістей та романів: «На чужині», «Алай», «Гюлле», «Хто?», «Нас було троє», «Піймав», «Сірко», «Кварцит» тощо. У 1927 році за написаним ним сценарієм Ялтинська кіностудія ВУФКУ зняла художній фільм «Провокатор».

Як ідейний комуніст, член низки літературних організацій, зокрема «Гарту» та ­ВАПЛІТЕ, Досвітній усе ж не зміг уникнути маховика сталінських репресій. Спочатку його, як одного з найближчих однодумців Хвильового, виключили з ВАПЛІТЕ. Пізніше — заарештували за звинуваченням у належності до української контрреволюційної організації. На допитах під тиском слідства письменник свою вину «визнав», тож був засуджений до найвищої кари — розстрілу. Реабілітований 25 жовтня 1955 року внаслідок перегляду його справи Військовим трибуналом Київського військового округу.

  • Микола Зеров

Поет, літературознавець, перекладач, літературний критик. Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії.

Перші публікації Зерова, тоді ще студента історико-філологічного факультету Київського Імператорського університету святого Володимира, з’явилися в 1912 році на сторінках київських періодичних видань — журналу «Світло» та газети «Рада». Надалі літератор регулярно заявляв про себе віршами, майстерно виконаними перекладами, літературознавчими студіями, літературними оглядами та рецензіями. Зокрема, в 1920 році побачила світ «Антологія римської поезії» — збірка виконаних ним перекладів давньоримських авторів: Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала, а чотири роки потому — перша і, як виявилося, єдина прижиттєва збірка його поезій «Камена».

Під час літературної дискусії Зеров став на бік Хвильового, що значною мірою визначило його подальшу долю. Упродовж наступних років його нещадно цькували на сторінках періодичної преси, не давали займатися творчою діяльністю, позбавляли засобів до існування. Так тривало певний час, аж поки в ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова не заарештували на залізничній станції Пушкіно, що під Москвою. Звинувачення, яке висунуло йому слідство, було сміховинним — керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. На першому допиті літератор категорично заявив, що ні до якої ­контрреволюційної діяльності не причетний, а отже, співучасників назвати не може. Слідчого таке його ствердження не задовольнило. Виснажливими допитами, залякуванням і погрозами йому вдалося «розколоти» Зерова, який «зізнався», що приблизно з 1930 року належав до керівного складу контрреволюційної націоналістичної організації, куди, крім нього, входили Максим Рильський та Ананій Лебідь. Після певних тасувань, коли до «групи Зерова» то зараховували, то виключали тих чи інших осіб, зокрема Михайла Драй-Хмару, слідство окреслило її шести «терористами»: Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Ананієм Лебідем, Марком Вороним, Леонідом Митькевичем і Борисом Пилипенком.

1–4 лютого 1936 року Військовий трибунал КВО розглянув судову справу «групи Зерова». Її «голову» засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна. Іншим «учасникам» теж дісталося: Филипович і Лебідь ­отримали по 10, Вороний — 8, Митькевич і Пилипенко — по 7 років таборів.

Наприкінці зими 1936 року засуджених фігурантів справи «групи Зерова» відправили етапом до Карелії. Кінцевого місця призначення — Соловків — вони дісталися лише на початку червня. У таборі Зеров, який за станом здоров’я не міг валити ліс, прибирав приміщення господарської служби. Закінчивши роботу, займався перекладацькою та літературознавчою ­діяльністю в комірчині сторожа. У таких абсолютно непристосованих для розумової праці умовах він спромігся закінчити свій magnum opus — переклад українською мовою Вергілієвої «Енеїди», над яким працював упродовж багатьох років (його рукопис безслідно зник; найімовірніше, був знищений).

1937 року Особлива трійка УНКВС СРСР Ленінградської області переглянула справу «групи Зерова» й постановила: Зерова, Филиповича, Вороного й Пилипенка — розстріляти. 31 березня 1958 року Військова колегія Верховного Суду СРСР реабілітувала письменника посмертно.

  • Михайло Драй-Хмара (справжнє прізвище — Драй)

Поет, літературознавець, перекладач. Загинув у 1939 році в одному з колимських виправно-трудових таборів.

В історію українського письменства Драй-Хмара увійшов насамперед як учасник літературного угруповання «неокласиків». Перші вірші друкував у кам’янець-подільських літературних журналах «Нова думка» та «Буяння». Надалі публікувався в часописах Києва, Харкова і Дніпропетровська. Єдина прижиттєва збірка його поезій «Проростень» з’явилася в київському видавництві «Слово» 1926 року. Дві інші — «Сонячні марші» та «Залізний обрій» — так і не побачили світ за життя поета.

Знаючи 19 мов, Драй-Хмара активно перекладав твори російських, білоруських, польських, чеських, французьких, австрійських, бельгійських поетів. Здійснив переклад карело-фінського епосу «Калевала». Частково переклав «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі.

Уперше Драй-Хмару арештували в лютому (за іншими даними — березні) 1933 року за звинуваченням у членстві в контрреволюційній організації. Згодом за браком доказів його звільнили. Удруге до рук чекістів поет потрапив у вересні 1935 року. На допитах поводився мужньо, свою вину не визнавав. Рішенням Особливої наради при НКВС СРСР був засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Колимі, де за антирадянську пропаганду отримав додаткові десять років ув’язнення.

За офіційною версією, Драй-Хмара загинув 19 січня 1939 року в одному з колимських таборів від ослаблення серцевої діяльності. Є й інша версія смерті поета — у квітні 1939 року він ціною власного життя врятував молодого хлопця, якого збирався застрелити підпилий кат у погонах.

Реабілітували письменника лише 28 листопада 1989 року.

Упродовж багатьох років імена українських письменників — жертв сталінських репресій — були викреслені з історії. Про них не писали в шкільних підручниках, довідниках і енциклопедіях, не розповідали на лекціях в університетах. Їхні книги вилучалися з бібліотек і передавалися до спецфондів або й просто знищувалися. Та піддати їх довічному остракізму не вдалося. На заваді цьому стали архівні документи, які, на відміну від людської пам’яті, зберегли відомості про життя й діяльність репресованих літераторів. Зараз ці документи, які зберігаються в низці архівних установ нашої держави, зокрема Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України, доступні для вивчення всім охочим. Активно використовуються вони й архівістами, які наполегливо повертають в історію давно забуті імена. Зокрема, працівниками згаданого архіву-музею у віртуальному проекті «Архів-музей на допомогу вчителям», з яким можна ознайомитися на офіційному сайті установи та на її сторінці в соціальній мережі Facebook.