19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

Україна — Угорщина: як виникають проблеми?

17.08.2018
Україна — Угорщина: як виникають проблеми?

У серпні в українсько-угорських взаєминах сталося чергове загострення, що вийшло вже на значно вищий ступінь ескалації у відносинах: Будапешт зробив крок, що межує з прямим зазіханням на територіальну цілісність України.

Юрій БРЯЗГУНОВ

Угорське керівництво призначило «уповноваженого міністра з питань розвитку Закарпатської області». Безпрецедентні брутальність і цинізм у призначенні Іштвана Грежа фактично керувати частиною території незалежної України мало в чому відрізняється від політики Кремля в питанні анексії Криму та окупації частини Донбасу. На такому тлі попередні суперечки й навіть непристойні обопільні гиркання щодо чисто гуманітарних питань освіти чи культури лише тьмяніють і нагадують дитячий лепет. Росіяни, у свою чергу, підхопили тему й через власні ЗМІ почали розкручувати ідею, мовляв, Грежа призначений готувати референдум щодо відокремлення Закарпаття від України. І чомусь мало хто звернув увагу на те, що таке полинуло в ефір після слів Путіна про референдум на Донбасі під час його перемовин у Фінляндії. Напрошується висновок, що мадяри координують свої зовнішньополітичні кроки з країною, що вже захопила шість відсотків української території.

Українське МЗС виступило з різкою нотою, що гостротою на порядок вище висловлює загальне обурення порівняно з попереднім комариним писком щодо перипетій навколо сумнозвісного Закону про освіту. Схоже, мадяри не чекали такої потужної реакції від України, тож на момент підготовки номера до друку свіжого документа чи бодай вербальної ноти з Будапешта не поступало. А Іштвана Грежу відправили у відпустку. На такому тлі українські спецслужби затримали одного з учасників нападу на угорський культурний центр. Суспільство з тривогою чекає на подальший розвиток подій.

А починалося все прекрасно!

Дивно, але факт: взаємини між Україною та Угорщиною у кінці 1990-х — початку 2000-х по праву можна було назвати ідеальними! І це не лише думка автора, а й дипломатів, журналістів, митців, підприємців обох держав. Не вистачало до ще ліпшого розвитку у відносинах лише пружного економічного підґрунтя. І саме у цьому питанні газета «Молодь України», чимало інших ЗМІ зіграли значну роль. Звичайно, за безпосередньої участі мадярських дипломатів і діячів, котрі опинилися за обов’язком служби в Києві.

Отож почнемо із дзвінка до редакції, де на тому кінці дроту ваш автор почув голос голови Київської організації Національної Спілки журналістів України Ігоря Засєди, на жаль, нині вже спочилого. Пан Ігор попрохав прибути до нього на нараду. Звичайно, відмовити поважному журналісту, талановитому письменнику й, до всього — призеру Олімпійських ігор з плавання у Мельбурні було складно. Отож, окрім мене, зібралося півтора десятка журналістів, а ще — працівників угорського дипкорпусу та мадярських структур у столиці України. Найперше, Ігор Засєда надав слово Лайошу Отте, котрий понад чверть століття був дипломатом в Іспанії, Росії, а тепер працював у Києві. Пан Лайош зразу відкрив карти й сказав: у комуністичні часи торговельний оборот між Угорщиною й УРСР становив три мільярди доларів. Нині ж між двома незалежними державами він опустився до рівня 500 мільйонів доларів — у шість разів менше! Отож, чи не соромно обом народам, що в роки окупації й під колоніальним каблуком Москви працювали й заробляли значно більше, ніж тепер — на волі? Чи не пора зайнятися обопільно вигідним відродженням обох економік? І мас-медіа тут повинні зіграти вирішальну роль. Говорив і блискучий економічний аташе Тамаш Баркі, котрий народне господарство України знав не гірше, ніж мадярську господарку. Він ґрунтовно змалював стан справ у промисловості та агросекторі обох сусідів, окреслив точки докладання зусиль ЗМІ в рекламі туристичної й оздоровчої галузі. Чимало корисного почули й від Берталана Сентпетері, котрого знали ще зі студентської лави.

Відтак почалися регулярні поїздки в різні регіони Угорщини (довкола Балатону, Токаю, інших), після чого з’явилися численні публікації в газетах, інформація на телебаченні і в радіоефірі. Назву лише кількох із того потужного пулу журналістів: Олександра Парахоня, Анатолій Задорога, Микола Цивірко, Сергій Сай-Бондар, інші публіцисти. Незмінним перекладачем з мадярської у нас була Світлана Кабиш, яка складну для нас угорську знала бездоганно.

Зрозуміло, що чимало допомагали й українські дипломати. Найперше, посол Дмитро Ткач, який згодом став заступником міністра закордонних справ, Володимир Цибульник, який (теж завдяки публікаціям у «Молоді України») розгорнув діяльність з відкриття диппредставництва у Словенії, з якою не було зв’язків. Саме на батьківщину нинішньої першої леді США згодом і був призначений.

Уже за рік-півтора нас зібрали знову: завдяки потужній агітаційній діяльності крига почала скресати: підприємці обох країн пішли одне одному назустріч, отож торговельний оборот зріс до одного мільярда доларів. Коли досягли другого мільярда в економічних взаєминах, ми казали: «Ось, що таке роль ЗМІ в розвитку держав!».

Відзначення третього мільярда було вже звичайною й буденною подією. Хоча це був фактично останній брифінг, куди нас офіційно запросили. Першою ознакою, що є щось у генах наших сусідів нестійке, як і в росіян, була історія з супермагазином «Плаза» біля метро «Либідська», на спорудження якого мадяри субсидували майже мільярд доларів. На цю ділянку зазіхнув і тодішній очільник того району, котрого Президент Ющенко потім зробив губернатором іншої області. Були маски-шоу з міліцейськими нальотами. Ніхто не смів сказати слово проти такої брутальності, лише «Молодь України» виступила на захист сусіднього інвестора.

А ми й далі продовжували боротися за розвиток співробітництва, хоча наші дипломати в Будапешті після третьої-четвертої чарчини «Токайського» чи червоного «Егер біка вер» нашіптували: рано чи пізно, але повернуться спиною.

Кожна проблема має підґрунтя

Останньою моєю публікацією про угорсько-українські відносини було інтерв’ю з Тамашем Баркі. Він сказав: «Посол доручив зробити список проблем перед зустріччю президентів України та Угорщини в Ужгороді. А я не можу його сформувати: між нашими країнами немає проблем!».

І дипломат мав слушність, адже й журналісти це відчули, коли побачили, що написали вже про все й почали вишукувати бодай якісь повороти теми. «Молодь України» звернула увагу на катастрофічне псування картин художника обох народів Мункачі, який використовував смольні основи, що з роками тьмяніють. Посол Дмитро Ткач знайшов унікальних реставраторів, які й врятували шедеври, тож на зустрічі президентів у Закарпатті вернісаж Мункачі був стрижнем програми.

Дійшло до того, що ваш автор надрукував інформацію (може, щоб наші прем’єри не дрімали) про голову уряду Угорщини, котрий щовихідних їздить у рідне місто грати за місцеву футбольну команду. Інша публікація стосувалася легенди міста Егер, яке два роки героїчно протистояло полчищам нашого зятя султана Сулеймана
Пишного, більше відомого як чоловік Роксолани. Сулейман захопив усі міста Угорщини, крім Егера, бо комендант фортеці капітан Добо наказав щоранку пити червоне вино, яке яничари назвали кров’ю шайтана, але то було вже згадане вино, котре перекладається, як «Егерська бичача кров». Коли воно закінчилося, здалася сама фортеця.

Схоже, й нинішні проблеми з Угорщиною мають економічне підґрунтя, а не лише байки про нібито бажання прем’єра Орбана через Київ вийти на Вашингтон. Путін також почав агресію, коли побачив, що скарбниця напівпорожня, ВВП падає, тож потрібно було змобілізувати народ на зовнішнього ворога. Адже в окреслений мною період і в Угорщині, і в Україні (саме в Закарпатті!) були створені вільні економічні зони. Фінансово-
економічні показники Закарпатської області враховувалися в оті мільярди з українського боку, а угорська вільна економічна зона не потрапляла в показники тамтешнього бюджету. Чи не піти й нині старим шляхом, запропонувавши мадярам вигідний для істеблішменту рецепт порозуміння? Тим паче, що й закарпатська діаспора щось надбає. Відпаде й проблема тотальної контрабанди, котра там процвітає. Не потрібні будуть й «уповноважені», бо регіони самі по собі розвиватимуться. Не гратиме роль і подвійне громадянство, тим паче якісь папірці під назвою «закордонна картка угорця». А у спілкуванні потрібно буде знати обидві державні мови.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.