19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

«Ти будеш моїми руками, я — твоїми очима… »

16.10.2018
«Ти будеш моїми руками, я — твоїми очима… »

На двох у них усього пара очей і дві руки. Та це не заважає їм робити речі, які пересічній людині здаються буденними. А ще — дбати про навколишнє середовище, висаджуючи на околицях рідного села тисячі дерев.

Ростислав ЗАГОРУЛЬКО

Цзя Веньці та Цзя Хайкся народилися в селищі Йєлі в провінції Хебей, що на сході Китаю. Чоловіки знайомі з дитинства. Їхні батьки були найкращими друзями. У 1965-му, коли Веньці було 3 роки, він торкнувся силового кабелю, унаслідок чого залишився без обох рук. Хайкся ж народився сліпим на ліве око. Повністю втратив зір у 2000 році, коли на кар’єрі, де він працював, стався вибух.

Усупереч своїй фізичній неповноцінності, Веньці з часом навчився робити безліч речей за допомогою одних лише ніг: куховарити, писати, прати, плавати, грати в шахи тощо. Якось він навіть урятував двох хлопців, які тонули в річці. Закінчивши середню школу, чоловік працював лісником у рідному селі. У 1988 році придбав пустку, щоб висаджувати на ній дерева. Після того, як сильна повінь знищила всі результати його майже 10-річної праці, не опустив руки. Натомість приєднався до творчого колективу людей з обмеженими можливостями, гастролював із ним Китаєм. Коли ж його батько серйозно захворів, повернувся додому, аби доглядати його.

Саме в цей час осліп Хайкся. Залишившись без будь-яких засобів до існування, з хворою дружиною та малолітнім сином, чоловік був на межі самогубства. «Коли я втратив свій зір, — згадує він, — коли лікар сказав мені, що я більше ніколи не зможу бачити, я хотів убити себе. Якби я народився сліпим, упевнений, мені б не було так важко. А так, я не знав, що робити».

Таким пригніченим зустрів бідолаху Веньці. Дізнавшись про його горе, він простягнув каліці свій порожній рукав і запропонував скооперуватися: «Ти будеш моїми руками, я — твоїми очима». На тому й порішили. Відтоді друзів завжди бачили разом. Вони допомагали один одному, як могли: безрукий був для сліпого поводирем, читав йому газети. Сліпий же мив безрукому голову та носив за ним речі.

Не втратили чоловіки й соціальної активності. З-поміж небагатьох способів, якими вони могли принести суспільству користь, друзі обрали саджання дерев. «Ми помітили, — розповідав Веньці в одному з інтерв’ю, — що через сильне промислове забруднення наша місцина перетворюється в пустку».

Вирішивши, що нові насадження покращать місцеву екологію, чоловіки взялися до справи. Не маючи коштів для купівлі саджанців дерев чи насіння, вони саджали в землю гілки. Для того, щоб знайти їх, друзі йшли до лісу. Там Веньці видивлявся на деревах відповідне гілля й підказував Хайкся, як його краще зрубати.

Восени 2000-го друзі посадили понад 800 дерев. Яким же був їхній розпач, коли наступної весни вони довідалися, що вижило лише два: надто вже сухою була земля, на якій вони росли. Ця невдача ледь не зламала Хайкся: він був готовий здатися. Та Веньці переконав його не відступати. «Ми продовжимо наполягати й нам усе вдасться», — запевняв він свого товариша.

Трохи поміркувавши, чоловіки вирішили поливати щойно посаджені дерева, аби ті не гинули від нестачі води в ґрунті. Як показав час, таке рішення було правильним. Із понад 10 тисяч дерев, посаджених ними потому, абсолютна більшість прийнялася й почала рости.

У 2004 році про діяльність Веньці та Хайкся дізналися ЗМІ. Відтоді багато людей зробили пожертви на їхню користь. За можливості допомагає їм і місцева влада.

Друзі сподіваються, що своїм прикладом вони надихнуть та мотивують людей. «Працюючи разом фізично й об’єднавшись духовно, зможемо досягти будь-чого», — переконані вони.