26.04.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Цукерка розбрату

15.04.2019
Цукерка розбрату
Анастасія ПЛОТНІКОВААнастасія ПЛОТНІКОВА

Батькам маленьких ласунів і ласунок на свята доводиться зовсім непросто. Смаковиті зимові дарунки ставлять серйозний виклик батьківській витримці і терпінню. Це може перерости в неприємні сутички з дитиною. Як не опинитися поміж двох вогнів − безконтрольного переїдання малечею солодкого, з одного боку, і конфліктів через постійні заборони − з іншого?

Загалом, переїдання солодкого у дітей і у дорослих не відрізняється майже нічим, окрім навичок саморегуляції, які значною мірою притаманні останнім і зовсім не характерні для дитячої поведінки. Саморегуляція – це здатність контролювати свої емоції й поведінку в залежності від ситуації. За найкращого життєвого сценарію і сприятливих обставин здатність до саморегуляції формується у людини переважно з п’ятирічного віку і досягає свого піку у період дорослості, а отже, дитина не здатна до саморегуляції у віці, молодшому від п’ятирічного. Звісно, в окремих випадках батькам може здаватися зворотнє. Коли дітям розповідають, що від солодкого з’явиться  “дірочка у животику” чи інша невиліковна хвороба, яка приведе до страшелезного лікаря з болючим уколом, дитина, найімовірніше, від солодкого справді відмовиться. Але зворотнім боком цієї “перемоги” є те, що такими діями батьки самовільно підбурюють розвиток іпохондричної схильності, коли у майбутньому дитина невротично дбатиме про своє здоров’я з приводу і без. Тому що все, чим керують страхи, рано чи пізно дає знати про себе іншими способами.

Набагато сприятливішим буде чітке усвідомлення батьками, чого конкретно можна вимагати від дитини, а чого ні, і повний контроль дитини над своїми діями − явно не з числа адекватних вимог до неї. Дітям просто бракує сили волі, щоб вчасно зупинитися або протистояти спокусі. Сподіватися від малюка успішного докладання вольових зусиль  − все одно що спонукати літню людину не давати життєві поради − так само не характерно з огляду на особливий вік. Тільки чомусь ми часто забуваємо, що до цього треба ставитись поблажливо і з любов’ю, і тоді будь-які труднощі поведінки трансформуються у приємні клопоти, які із часом будуть згадуватися виключно з усмішкою на вустах.

Що ж конкретно робити із переїданням солодкого? Коли певний психологічний ресурс у дитини ще не сформовано (а в нашому випадку це механізм саморегуляції), ми просто намагаємося уникати провокативних ситуацій. Так, стратегія уникання тут спрацьовує на відмінно. Провокативною ситуацією у випадку з переїданням солодкого є, насамперед, цукерки у зоні доступу. Спробуйте не тримати цукерки у полі зору дитини, і ви помітите, наскільки безперебійно працює принцип “зійде з очей − зникне і з думки”. Якщо не хочеться повністю позбавляти святковий стіл ласощів, спробуйте купувати солодощі, які ваша малеча не любить, наприклад − сухофрукти. Якщо дитині можна цукерку тільки після їжі, то і батьки в цьому плані мають ставати прикладом. А якщо на столі солодощі, які дитина не любить, то її права це ніяк не обмежує, навіть якщо ви їсте сухофрукти, скільки хочете. У такому разі переїдання дитиною виключено, але вона має право їсти, скільки хоче. Ці і подібні речі у психології називають ілюзією вибору, і вона бездоганно спрацьовує проти дитячих примх.

Менш радикальний спосіб уникнути проблем із солодким − чітко дозувати порцію і мати стійкий режим. Дитина має знати, що солодке можна їсти після обіду, що цей етап їжі називається десертом і краще переноситься, коли його вживати після основної страви. Слід пояснити дитині, що в такому разі солодке працює нам на користь і дозволяє вирости сильним, привабливим і здоровим, вся справа в тім, що їсти його потрібно правильно (все через позитив!). Окрім послідовності у вживанні солодкого, важливо не вступати з дитиною у конфлікт відносно його кількості. Психологічні дослідження показали, що усвідомлюючи майбутні обмеження в харчуванні, люди більше схильні об’їдатися, ніж за звичайних обставин, а отже, почувши про те, що це остання цукерка на сьогодні, дитина найімовірніше жадатиме наступну ще більше. Це тягне за собою неприємні емоції, які мудрі батьки здатні передбачити, тому замість виголошування вироку щодо останньої цукерки, на запитання “А можна ще одну?”, спробуйте відповісти: “Можна, але пізніше” і швидко переключити увагу на іншу справу, цим самим не спровокувавши істерику. Дуже вірогідно, що дитина не згадає про цукерку аж до вечора (якщо вона не лежатиме в полі зору), а якщо згадає − обов’язково дотримайте обіцянки, і пам’ятайте, що жодні харчові питання не мають стати на заваді формуванню у дитини образу справедливих батьків.

І ще одне. Часто ключовою для дитини є кількість цукерок, бо захопливим є і сам процес розгортання солодкого, і великою втіхою служить думка, що з’їсти її можна цілу, повністю. Тому купувати потрібно невеличкі цукерки, бажано розміром із горішок. Якщо такі цукерки продаються на вагу (як горішки в шоколаді), можете загорнути їх у святковий папір разом з дитиною, від чого вона, повірте, буде у неймовірному захваті.  Сподіваюся, ці невеличкі хитрощі допоможуть батькам розумно і безконфліктно регулювати вживання солодкого його маленькими поціновувачами. Бажаю всім поважати дитячі бажання і з захопленням спостерігати за щастям своїх дітей!