19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

Про що мовчить українська соціологія?

06.07.2018
Про що мовчить українська соціологія?

Останнім часом в українському інформпросторі регулярно з’являються результати різноманітних соціологічних опитувань. Найчастіше їх темою стають рейтинги українських партій та окремих політичних діячів. Навіть більше, ми можемо простежити чітку тенденцію: чим менше часу залишається до чергових президентських та парламентських виборів, тим більше цікавих, а часом і непередбачуваних цифр та прізвищ ми бачимо у звітах соціологічних компаній.
Про що ж говорять ці опитування, як реагувати на їхні результати та найважливіше — чи можна їм довіряти?

Максим ДЖИГУН. 

Як відомо, успішність будь-якої виборчої кампанії багато в чому залежить від якісного вивчення інтересів, проблем та поглядів суспільства. Для того, аби виграти вибори, потрібно знати, що саме турбує виборців. На сьогодні найефективнішим способом отримання таких даних залишаються соціологічні опитування.

За 27 років незалежності в нашій країні було проведено чи не найбільшу кількість виборів з-поміж усіх європейських країн. До того ж, кількість охочих стати чи то парламентарем, чи то главою держави в Україні щоразу била рекорди (згадати хоча б останні президентські вибори, за симпатії українців боровся 21 кандидат, чи довибори до ВР у Чернігові 2015 року з понад 90 кандидатами на депутатський мандат). Тому й соціологічні організації, котрі готові допомогти партіям чи окремим політикам наблизитися до владних кабінетів, розростаються й множаться в Україні з шаленою швидкістю.

Маніпуляції соціологів

Кожна соціологічна служба будь-що намагатиметься позиціонувати себе як незалежну та об’єктивну. Адже від того, чи довірятимуть їм люди, залежить рейтинг організації, її впливовість у політичному просторі та рівень цитувань її досліджень в ЗМІ. Але є одне «але». В умовах тотальної безвідповідальності вищезазначених центрів перед суспільством та низького рівня політичної культури суспільства залишатися об’єктивними соціологічним центрам вдається не завжди. І часом замовлення «на результат» кардинально змінює незалежність та принциповість «дослідників» на лояльність та пристосуванство.

Сьогодні існує багато різноманітних методів та технологій, за допомогою яких можна серйозно вплинути на показники рейтингів політиків у статистичних звітах. Однак і без зовнішніх впливів соціологічні дані можуть значно відрізнятися від фактичних.

Перш за все, варто вказати, що далеко не кожна людина відповідає на запитання соціолога чесно. Причиною цього може бути страх виборця вказати ту партію чи кандидата, які їй подобаються, однак не користуються повагою в очах її друзів, родичів, колег, знайомих тощо. І публічно вона підтримуватиме умовну партію А, на виборчій дільниці проголосує за партію Б.

Тривожним сигналом є також наявність у результатах опитувань людей, які ніколи не заявляли про початок політичної кар’єри та участь у виборах. Так, сьогодні ми бачимо, як багато соціологічних служб намагаються «зробити» президентами Святослава Вакарчука чи Володимира Зеленського. Людей, які поки що не сказали ані слова про свою участь у передвиборній боротьбі. Але їхні прізвища добре знані в суспільстві, й люди готові голосувати за віртуальних кандидатів-співаків та коміків, навіть якщо останні далекі від політики й керівництва державними інститутами. Для чого це потрібно? Все просто, таким чином соціологи дрібнять виборців на багато малочисельних груп, тим самим не даючи показати об’єктивний рівень підтримки інших, але вже реальних кандидатів.

Ще одна визначальна складова якісного зрізу громадської думки — кількість респондентів, які взяли участь в опитуваннях. Часто така вибірка складає 3–5 тисяч осіб тоді, коли для отримання вірогідних даних потрібно в 5–7 разів більше. Мала кількість респондентів призводить до зростання рівня статистичної помилки та «з’їдання» рейтингів партій та політиків, особливо нових та невеликих.

Кому довіряти?

Підрахувати точну кількість соціологічних центрів в Україні досить проблематично через невпинне зростання кількості таких установ та непублічну діяльність деяких з них. Непросто визначити й те, які центри досліджень громадської думки є більш об’єктивними, адже рідко коли можна відслідкувати джерела їх фінансування, склад працівників та методологію, якою вони користуються.

У будь-якому разі, перш ніж робити висновки про те, хто є лідером передвиборчих перегонів та хто з політиків наразі має найбільші шанси зайняти місце на Банковій, рекомендуємо звернути увагу на такі моменти:

Організація, яка проводила зріз громадської думки. Чи знали ви про її діяльність раніше або ж чуєте вперше?

Власник організації та її історія. Державні соціологічні служби зазвичай викликають більшу довіру, аніж приватні. Цьому сприяє і більший досвід у проведенні такої діяльності, і поважніший науковий склад, і розгалуженіша структура на місцях.

Кількість опитаних респондентів. Чим більше людей взяли участь в опитуванні, тим імовірніші його результати та менша статистична похибка.

Політичні партії та політики, внесені до списку варіантів відповідей. Якщо ви бачите, що перелік з рейтингами політиків більше нагадує склад якогось гумористичних шоу, музичного гурту чи танцювального колективу — ні в якому разі йому не довіряйте.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.