26.04.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Працювати за фахом – чи це потрібно для щастя?

24.03.2019
Працювати за фахом – чи це потрібно для щастя?
Анастасія ПЛОТНІКОВААнастасія ПЛОТНІКОВА

В Україні за фахом працює лише 35% громадян. Тобто, більша частина українців не знаходить собі місця в професії, яку опановувала в університеті. Які причини цієї тенденції відповідаймо разом.

Серед головних причин, чому молодь не працює за фахом, соціологи виділяють незацікавленість в отриманому фаху, незадоволеність рівнем зарплатні, а також відсутність вакансій зі спеціальності. Якщо ситуація із вакансіями не лежить в площині громадського вирішення, а, все ж таки, більше виходить із невідповідних реальному стану речей обсягів держзамовлення, то щодо перших двох причин нам справді є про що замислитися.

Статистика свідчить про те, що основне життєве прагнення, яке має бути притаманне будь-якій людині, – прагнення сімейного та особистого щастя – мало пов’язане з вибором спеціальності, якій надає перевагу колишній школяр. Нематеріальні цінності у нашій країні часто витісняють основні, духовні орієнтири, і саме тому за кілька років після праці на нелюбій роботі, в злободенності і пригніченні, людина приходить до усвідомлення основного мотиву життя – відчувати задоволення від процесу, чого без “сродної” праці не досягти.

Як показало дослідження компанії GFK за 2017 рік, через особисту зацікавленість у фаху, тобто, враховуючи можливість отримувати від роботи реальне задоволення, професію обирає лише половина абітурієнтів. Водночас, інша половина визначає майбутню професію за зовсім іншими мірками. Майже третина абітурієнтів за ключовий критерій вибору спеціальності має престиж майбутньої професії та можливість заробляти добрі гроші, а решта – доступність бюджетної форми навчання. Лише половина випускників шкіл замислюється про особисті вподобання щодо обраної спеціальності, у решти ж – надто прагматичний підхід, от і маємо в результаті  більшість людей, що “тікають” з професії.

Найпривабливішими професіями для молоді на сьогодні є сфери юриспруденції, бізнесу та ІТ. Найбільше зацікавлення у молоді ці галузі викликають, вочевидь, через високий рівень зарплатні, а отже, і гарантії матеріальної забезпеченості. Через такі багатозначні можливості попит на спеціальності масовий, а отже, стрімко росте і рівень конкуренції усередині цих галузей. Що маємо на виході? Люди, які вступають на престижний фах, керуючись виключно статистикою матеріальності, змушені змагатися із тими, хто, окрім бажання багато заробити, має пристрасть і хист до обраної професії. Якщо бажання заробляти гроші і є пристрастю молодого фахівця, ця боротьба за місце під сонцем в обраній галузі ще не настільки приречена, але коли обраний фах знекрилює і демотивує, хіба ж залишаються сили й можливості пробивати собі дорогу?

Основний посил, який слід доносити майбутнім випускникам шкіл перед вибором спеціальності – це значимість почуття задоволення від того, чому вони збираються присвятити життя. Почуватися щасливими – важливо, і нормально – почуватися такими цілий день, а не лише після втечі з немилого місця роботи додому, адже за таких умов і зароблені блага не зможуть порадувати. Батькам майбутніх абітурієнтів не завадить обговорювати з дітьми не лише те, що їм подобається робити, а і те, в чому вони бачать своє життєве призначення. Школярам, навіть у старших класах, часом буває складно визначитись із покликанням. Для цього працюють психологи або спеціальні консультативні центри. Для визначення профорієнтації недостатньо лише пройти п’ятихвилинний тест з Інтернету у домашніх умовах. Якісна діагностика схильностей підлітка займає мінімум кілька годин, і лише за наявності професійного консультанта.

Правда, досить часто батьки заперечують цінність візитів по консультації, мовляв, ніхто не знає їхню дитину краще, ніж вони самі. Мушу сказати, що це глибока омана, тому що інколи батьки сприймають дитину з настільки стійкою проекцією щодо себе самих, що заперечують і знецінюють будь-які прояви її індивідуальності, які виходять за рамки прийнятих у родині прагнень. От лише сьогодні, я переконана, десятки чутливих дітей уже встигли покинути будь-які роздуми про омріяний фах через невдалий чи зневірливий батьківський коментар щодо нього. І вже за кілька років апатичні молоді фахівці з мріями про музичну кар’єру чи які-небудь археологічні розкопки сидітимуть в якомусь залі суду і вислуховуватимуть обвинувачення. Нехай лиш цим людям вже у дорослому житті не забракне сміливості у якийсь момент все покинути і почати, як то кажуть, знову, та вже по любові до фаху і з вірою у свою значущість у ньому. Адже це так важливо – почуватися незамінним у справі свого життя!