26.04.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Похід за булавою: реальні чи технічні?

07.11.2018
Похід за булавою: реальні чи технічні?

Газета «Молодь України» вже вела мову про кандидатів у президенти, але це були переважно «важковаговики», представники першого ряду українського політикуму: Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та інші. Але знічев’я лави пошуковців гетьманської булави почали різко поповнюватися особами, не надто розкрученими, мало відомими українській глибинці. Але й ці кандидатури теж чимось цікаві, тож і про них слід згадати.

Юрій БРЯЗГУНОВ

Найперше, аналітики й політологи скептично ставляться до таких осіб, підозрюючи їх у прагненні «розмити» електоральне поле й відвернути увагу виборців від найреальніших кандидатів. Однак не можна категорично погодитися з цією тезою, бо з-поміж них є не лише цікаві, а й просто порядні і щирі ­патріоти нашої країни. Наприклад, про с­воє прагнення взяти участь у майбутніх президентських перегонах заявив Мішель Терещенко, котрий змінив французьке громадянство на українське, аби очолити мерію Глухова на Сумщині. Нащадок родини ­українських промисловців і меценатів кілька років віддав, щоб змінити місто із «совкового» населеного пункту на європейський лад, постійно перебуваючи у стані опору корумпованій системі. Кожен, хто спостерігав останніми роками за долею міста та його головою, бачив у панові Мішелю радше Дон Кіхота, ніж правнука могутніх і впливових Терещенків, які своєю діяльністю створили мало не аграрно-промислову імперію на рідній землі. Невеликі його шанси і під час майбутніх передвиборчих баталій, заради яких довелося піти у відставку з посади мера. Бо протистоятимуть Мішелю Терещенку вже не провінційні хабарники, а кілька олігархічних угруповань із власними інформаційними ресурсами. Але вже те, що він знайшов в Україні своє родинне щастя, є хорошою компенсацією за всі зусилля із реформування маленької слобожанської частинки України.

На його тлі інший мер — львівський — виглядає значно імпозантніше й впевненіше, та й про початок боротьби за крісло на Банковій заявив набагато гучніше й переконливіше. Відеоролики та рекламні щити з Андрієм Садовим наповнені не лише його усмішками, а й молодими обличчями, що, напевне, має свідчити про його головну опору в прийдешніх перегонах. ­Однак, як і Мішель Терещенко, у більшості регіонів України пан Садовий сприймається радше як локальний міський голова, а не загальнонаціональний лідер. Навіть уже за межами Підзамче, приміських Сихова чи Брюховичів, його особа асоціюється переважно із так і не вирішеною «сміттєвою» проблемою адміністративного центру Галичини.

Якщо Садовому й Терещенку під час передвиборчих мітингів нагадають про побутові проблеми їхніх міст, то ще одному львів’янину — Славкові Вакарчуку — закинути можуть хіба що зменшення останнім часом концертної діяльності. Але й тут зберігається інтрига: є чутки, що він пообіцяв дипломатам G7 («Великої сімки») зібрати чи не головний у своєму житті виступ ­наприкінці року, де й оголосить остаточне рішення — йти чи не йти на вибори президента. Якщо ж вибір буде остаточним, то хіміку за фахом Вакарчуку протистоятиме вчений-історик Микола Томенко, котрий має досвід роботи на посаді віце-прем’єра в першому уряді Юлії Тимошенко. Схоже, й у цьому випадку результат після оприлюднення підсумків першого туру буде незначний, але за кілька передвиборчих місяців із ві­деороликів пана Миколи дізнаємося чимало невідомого про сім українських чудес, долю гурту «Ґринджоли» та інші цікаві історії. І це вже — непогано.

Знічев’я про свій намір балотуватися на посаду Глави держави заявив лідер партії «Народний контроль» нардеп Дмитро Добродомов. Його поява у лавах поборників вершин гетьманату супроводжувалася закликом до всіх демократичних сил полишити особисті амбіції та об’єднатися довкола єдиного кандидата у президентських перегонах і одного політичного угруповання на наступних парламентських виборах. Такий, навіть не завуальований, натяк на особу єдиного претендента, відтак на об’єднувальну партію, викликав певну підозру щодо щирості слів про «амбіції». Але породив і здивування, бо ще у травні саме пан ­Добродомов повідомив про створення спільної політичної платформи з Анатолієм Гриценком, іще одним кандидатом у президенти. Отож, як казав колись нині вже декомунізований класик, щоб об’єднатися, треба спочатку роз’єднатися. Відтак подрібнитися й розпорошитися.