20.03.2019 – Середа
«Молодь України»

Партнерство громад — новий рівень децентралізації

14.03.2019
Партнерство громад — новий рівень децентралізації

У сучасній Європі  це ключовий тренд. А для України  поки що інновація. Адже криза довіри, яка була раніше, стримує домовленості. Але для подолання цієї кризи є хороші ліки  спільна робота, яка бере початок із таких зустрічей і потім продовжується в громадах.

Про це йшлося на семінарі «Партнерство міських та сільських територіальних громад: нові можливості місцевого розвитку» для представників Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької областей, який відбувся в Хмельницькому за підтримки Програми «U-LEAD з Європою». Захід організовано Інститутом громадянського суспільства в межах проекту «Партнерство міських та сільських територіальних громад як ефективний інструмент місцевого економічного розвитку».

З-поміж майже сорока учасників, які приїхали надбати досвіду й поділитися власним, був і Петро Брижак — перший заступник голови Сторожинецької об’єднаної територіальної громади, що в Чернівецькій області. Утворилася вона під час першої хвилі децентралізації, ще у 2016 році. Об’єдналися тоді 11 сільських рад. І ніхто не шкодує, бо час підтвердив, що все вони правильно зробили. Люди швидко почали відчувати позитивні зміни. Тож разом працюють над подальшим розвитком своєї ОТГ.

Пан Петро каже, що такі семінари для нього — як ковток свіжого повітря. Їх ­організатори настільки цікаво та зрозуміло розповідають про важливі речі (цього разу — про форми співробітництва територіальних громад), що й заслу­хаєшся, використовують прості приклади із життя та наочно демонструють переваги партнерства. Тож хочеться працювати і співпрацювати.

«Громада в нас велика, з територією майже 500 кілометрів квадратних та 39-ма тисячами населення, — ділиться думками Петро Михайлович. — І щодо співпраці з ­іншими громадами вже робимо перші кроки. Наприклад, ми створили сучасний інклюзивно-ресурсний центр, долучили до цього ще три ОТГ і тепер разом надаємо послуги. У наших планах — ще і співпраця із сусідніми громадами щодо проекту утилізації побутових відходів, діяльності мобільного ЦНАПу, що насамперед дуже важливо для віддалених населених пунктів. Маємо також потужну мистецько-художню школу, тож і тут шукаємо спільних «точок дотику» і, думаю, що незабаром підпишемо відповідну угоду.

Люди наші — активні. Вони зацікавлені й чекають, які нові ідеї привезу, щоб разом втілювати їх у життя. Бо одному важко виживати й конкурувати не лише в нас, а й у всьому світі».

Особливу увагу під час семінару приділили пошуку способів спільного розвитку міст та прилеглих до них сільських територій. Про це говорили організатори заходу, науковці, експерти та учасники: міські й сільські голови і представники виконавчих органів місцевих рад.

За словами директора Хмельницького Центру місцевого самоврядування Сергія ­Яцковського, це — суперважлива сьогодні тема, бо, як правило, багаті з біднішими не об’єднуються, тому мають працювати винятково в межах співробітництва, яке з кожним роком набирає популярності. До слова, на Хмельниччині у 2014 році громадами було укладено лише два договори міжмуніципального співробітництва, а в наступні роки їх значно побільшало. І вже торік таких договорів було укладено понад 97. Загалом в Україні, за даними Реєстру Мінрегіонбуду, таким інструментом скористалися майже 920 громад, які уклали між собою 216 договорів у різних сферах життєдіяльності.

У тому, що такий поступ ще раз засвідчує важливість міжмуніципального співробітництва і є базовою сходинкою для подальшого впровадження децентралізації, переконаний науковий експерт Олександр Сергієнко. На його думку, цей механізм відкриває нові можливості, які ще кілька років не були доступними, і дозволяє органам місцевого самоврядування економити ресурси громад, ефективніше їх використовувати і якісніше розв’язувати проблеми.

«Як ми працюємо? Цікаво, — зазначив, відповідаючи на моє запитання, директор ­Інституту громадянського суспільства з питань науки та розвитку Анатолій Ткачук. — Від загального — до часткового, потім знову — до загального, опісля — до конкретних проблем конкретних територій. Перший період, очевидно, завершується: вікна в школах поміняли, провели водогони, почепили ліхтарі, облаштували дитячі майданчики, причому навіть там, де немає дітей, тощо. Тепер потрібні рішення іншого рівня, результат яких побачимо за кілька років. Вони спрямовані на розвиток місцевої економіки і ­сприятимуть приходу бізнесу, стимулюватимуть самозайнятість населення.

Зараз в Україні з’явилися нові можливості для залучення громадами ресурсів із різних джерел Держбюджету, зокрема із ДФРР, держпрограм регіонального розвитку, Українського культурного фонду, Фонду енергоефективності, коштів донорської допомоги, приватних ресурсів через механізми публічно-приватного партнерства. Але взяти ці кошти треба вміти. І тут питання не в лобізмі, а в здатності спланувати свій розвиток та підготувати розвиткові проекти».

Учасники семінару багато почерпнули, ­зокрема, як має товаришувати місто із селом, вчилися працювати разом і готувати ­проекти, від яких буде користь і для міста, і для села. Під час дискусій виникало чимало пропозицій та нових ідей. Видно було, що люди, які приїхали на семінар, точно добре вмотивовані й усю діяльність прагнуть спрямувати на розв’язання проблем своїх територій.