26.04.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Олена Крандакова: “До влади має йти молодь, а не завсідники телеканалів”

27.01.2019
Олена Крандакова: “До влади має йти молодь, а не завсідники телеканалів”

Олена Василівна Крандакова очолює Асоціацію народних депутатів України. Тож зрозумілим є редакційне завдання розповісти про значення й вплив АНДУ на суспільні справи та, особливо — на законодавчі процеси у Верховній Раді. Натомість в Олени Василівни накопичилося чимало запитань до керівництва парламенту, інших владних структур щодо ефективного використання потенціалу народних обранців, зокрема — перших скликань. Але почала вона мову не з означеної наперед теми, а з… пропозиції скуштувати ароматного чаю із гірських трав, про існування яких ваш кореспондент, який зайшов із морозу до офісу на столичній вулиці Лютеранській, 28А, навіть не підозрював.

Сама збирала й сушила, — сказала господиня офісу, перерахувавши назви рослин із Кримського півострова. — Іще зі шкільних років долучилася до цієї справи, обходивши тамтешні гори й долини. До краєзнавства долучив мене шкільний вчитель фізкультури.

А як ви опинилися в Криму?

Я — з родини педагогів, які мешкали у селі Дзвониха Тиврівського району на Вінниччині. Коли мені виповнилося шість років, батька Василя Мокійовича Семенюка перевели на роботу в місто Бахчисарай, куди згодом переїхала наша родина. Після школи я вступила до будівельного технікуму в Бахчисараї, по закінченню якого працювала в ПМК № 197 Одессільбуду, потім в радгоспі «Троїцький» Одеської області, далі переїхала з сім’єю в Крим, до міста Бахчисарай і почала працювати у «Сільгосптехніці». Це було хорошою школою перед тим, як стала з 1987-го по 1994-й головним економістом агрофірми «Золоте поле» Кіровського району АРК, звідки, між іншим, 1994 року й була обрана в парламент. Агрофірма мала свою поліклініку, денний стаціонар, торговельний центр, музикальну школу, центральне опалення, котельні. А яке футбольне поле було! А тепер?..

А що — тепер?

Нині все зруйновано й понищено. Моя дитина плакала від теперішньої пустки на місці «Золотого поля». І хіба лише — в Криму? Іще в 1995 році, вже будучи народним депутатом другого скликання, я спитала В’ячеслава Чорновола: «А де ж програма розбудови незалежної України? Де конкретні плани подальших дій?». Зрозумілої відповіді я не почула. Але на власні очі побачила, як це виглядає в країнах демократії — Німеччині, Польщі, Словаччині, Бельгії, Англії, Швеції, де доводилося бувати як народному обранцю. Європа демонструвала єдність у виконанні вимог і норм суспільства, занотованих як закони. Прем’єр-міністр Швеції добирався з дому до роботи й назад без ескортів та охорони. Іноді й пішки. Королева Великої Британії економила кожний пенс бюджетних коштів, і навіть власну спальню у своєму маєтку на день віддавала екскурсіям. А в нас? Зверніть увагу бодай на вулицю Банкову, де за президенства Кравчука та Кучми можна було вільно ходити та їздити, а вже за Ющенка поставили ворота. А нині вже не лише рух перекрито, а й військових поставили.

— То, може, Ваша Асоціація саме в нинішній нелегкій ситуації й спроможна допомогти вийти з такого становища? До речі, яка чисельність АНДУ й яких каденцій у ній найбільше представників?

Чисельність Асоціації, яка зареєстрована в травні 1995 року, становить понад 680 колишніх народних обранців. Хоча Статут АНДУ дає можливість і чинним парламентарям брати участь у її діяльності. Активних членів — 120, в основному — першого й другого скликань. Більшість — першого, хоча є й 4-го й 5-го скликань. Є у нас, наприклад, один екс-депутат пан Грищук, який був іще народним обранцем за радянських часів. Із чималим натхненням та ентузіазмом із перших років існування Асоціації усі бралися до роботи. Зокрема, прагнули допомогти Верховній Раді якнайкраще розкрити свої можливості в ухваленні якісних та потрібних законів, іншій парламентській діяльності.

— Чи є зворотній зв’язок?

Зворотній зв’язок був за Голови Верховної Ради Олександра Мороза а потім зійшов нанівець. Останнім часом до нас прийшли народні депутати Андрій Шинькович та Олег Ляшко з приводу нагальних справ. Однак врахуйте, що наші лави рідшають, адже вік бере своє. Екс-депутати здоров’я втратили саме в роки парламентської діяльності. Є навіть професійні хвороби — онкологія, інфаркти, інсульти та і підшлункова нагадує про себе, діабет на нас чатує. Однак основна проблема Асоціації, що чинні парламентарі чомусь до нас не звертаються. Приміром, той же Ляшко вдруге в офісі Асоціації вже не з’являвся. Хоча, на мою думку, народним обранцям таки потрібна допомога з огляду на загально освітній рівень.

— Що маєте на увазі?

Ми свого часу творили й ухвалювали сотні законів. Нині ж їх штампують тисячами, але якої якості?! Якось на одному з прийомів за участю іноземців мені сказали, що в Україні немає законів. Я зауважила: «Якщо всі ухвалені закони скласти на Майдані, то їх верхівка сягне отої «дівчиноньки», що стоїть на «голці». Мені ж відповіли: «Закони не виконуються». Ось і вся демократія. Моє ж покоління народних обранців намагалося постійно вдосконалюватися й вчитися. Я свого часу навчалася в юридичній академії імені Я. Мудрого в Харкові, відтак вступила до Національної академії державного управління при Президенті України, навчалася в інституті Брукінза у Вашингтоні при конгресі США. Тому розумію, що такі знання допомагали брати безпосередню участь у розробці й ухвалені законів «Про бюджет та бюджетну систему України», «Державних бюджетів» усіх років каденції, розробці економічних законів, тих, що стосуються аграрного сектору, соціального захисту населення. Особливий спогад — про участь в ухваленні Конституції України. Тому не дивно, що й посади мала відповідальні: в парламенті працювала секретарем бюджетного Комітету. По закінченні каденції була зарахована на посаду головного консультанта-експерта Управління Адміністрації Президента Леоніда Кучми по роботі з Верховною Радою з питань аграрного комплексу, соціального захисту та держбюджету. А перед тим, 1995 року, указом Глави держави була призначена головою комітету з питань жінок, материнства та дитинства при Президенті України, котрий згодом став Міністерством сім’ї та молоді. За рекомендацією сенатора конгресу США Д. Мерфі була рекомендована до комісії НАТО «Жінки в міжнародній безпеці». Очолювала секцію на Міжнародній жіночій конференції в Пекіні. Отож мені, економісту з 42-річним стажем, моїм колегам по АНДУ, напевне ж, є що передати чинним нардепам. Але ж не поспішають звертатися. Більше того, уникають, навіть коли просимо зустрітися. Приміром, Андрій Парубій (Голова Верховної Ради — ред.) вже два роки не хоче з нами спілкуватися, навіть на письмові звернення не відповідає. Дійшло до того, що хотіли провести в парламенті постанову, щоби не пропускати до Верховної Ради колишніх депутатів, а лише — теперішній її склад.

— Невже, до такого дійшло?!

Є й інші цікаві моменти. Для нашої діяльності потрібно було 50 тисяч гривень. Не спромоглися їх нам знайти. Просили і у Верховної Ради, у Кабінету Міністрів, і у Адміністрації Президента України, тільки Кабінет Міністрів удостоїв своєї відповіді. Там повідомили, що ця стаття не входить до бюджету країни. Верховна Рада і Адміністрація навіть не відповіли. Хоча для заміни вікон в приміщенні за адресою Банкова 6/8 витратили по декілька десятків тисяч гривень, і кошти знайшлися. Мільйони виділяють на значно менш значимі структури. У країнах Балтії існують також подібні організації: в Литві, до слова, Клуб сигнаторів, на який виділяє держава півмільйона євро. Щось подібне є в Латвії, Естонії. Водночас і ставлення до народних обранців інше, ніж у нас. Коли наша делегація була у Вільнюсі на святкових заходах, то делегація Асоціації була на почесних місцях, а делегація Верховної Ради на балконі, попри все, ми працюємо. Асоціація отримує запрошення до співпраці від аналогічних організацій Швеції, Румунії, Європейського союзу. Восени були на запрошення в Латвії, де зустрілися ще й з представниками Естонії та Литви. З Литовським Клубом сигнаторів ми знайомі вже не перший рік. З його керівником Бірутою Ваельоніте, яка свого часу видала величезну книгу з описом та чудовими фотографіями «Замки Князівстві Литовського», які робила сама, навіть з гелікоптера, наданого міністерством оборони України, підтримуємо зв’язок постійно.

— За Вашої каденції, певне, легше було спілкуватися з можновладцями?

Тоді теж були свої нюанси. Наприклад, мені легше було потрапити до Президента Кучми, ніж до Дмитра Табачника (при президентові Кучмі очолював АПУ, був віце-прем’єром в уряді Януковича — ред.), котрий не надто толерантно ставився до всіх, хто з проблемами звертався до нього. До Кабінету Міністрів можна було потрапити і не тільки до міністерств та відомств. Можливо і теперішнім народним обранцям теж це зробити просто, але тим, хто створив цю державу і оформив її — зараз зась.

— На такому тлі, що про інших політиків скажете? Кого можете назвати топ-менеджером державотворення?

Одразу складно назвати. Коли створили Міністерство сім’ї та молоді, мене викликав тодішній прем’єр Павло Лазаренко й запропонував посаду заступника в щойно створеній структурі. Отже оцінив мій потенціал. Але відмовилася, бо спрацювала образа за те, що багато задля цього було зроблено, а прийде людина, яка до цього не доклала зусиль, лише презентуватиметься. Хоча нині шкодую, бо, певне, могла бодай якось спрямовувати діяльність того міністерства, над яким потім як тільки не потішалися. Із цікавістю спостерігала за Олександром Морозом, потужною, цікавою, порядною особистістю. Чудовий поет, письменник, публіцист. Але політична доля останніми роками не підіймає його на своїй потужній хвилі. Але є чимало й інших, котрі не про народ думають, а про власне благополуччя.

— Кого маєте на увазі?

Про більшість. Візьміть хоча б того «голого» козака на Майдані, за якого переживала вся країна. Тепер він — зодягнений, погляньте лишень на його модний іноземний костюм. Та й інші, крім вил та корови, як Ляшко, що можуть корисного й розумного привнести в парламент? Хіба вони за народ піклуються? Лише в телестудіях світяться, просторікуючи про проблеми, в яких не розбираються. Взяти бодай питання приватизації землі, котру не можна продавати. 77 років нас привчали «що все навкруги колгоспне, усе воно моє…». І відучили. Хоча насправді земля вже давно між своїми розподілена, а часто й продана, але без узаконення. Ми не виховали й не підготували до цього тих, хто на ній працює. Я не кажу, що треба інших 77 років на перевиховування землеробів. Років з десять нам потрібно працювати в акціонерних товариствах, щоби люди зрозуміли, як насправді треба господарювати в нових умовах. Але хто їх навчить? Як показала практика, змінюються прем’єри а практика займів в МВФ та проїданні цих коштів незмінна. А де приріст виробництва, де нові потужні підприємства? Узагалі нагальною є проблема заробітної платні, коли працівники отримують мізерні гроші, а керівники — мільйони. Як економіст, звертаю увагу на необхідність тарифної кодифікації, як це було колись, аби не допускати таких величезних розривів в оплаті праці. І подібні нонсенси бачимо в так званій реформі медицини, котрою керує людина без відповідного рівня освіти, педагогіки тощо. Але від послуг Асоціації, де працюють високопрофесійні інтелектуали, відмахуються. А талановиті люди відходять. Недавно звернувся один із колишніх обранців по допомогу, бо вже й на наші пенсії ліки не придбаєш. Але поки збирали потрібні 35 тисяч, він вже спочив вічним сном. Тож віддали їх на похорон. Є й інші подібні факти.

— Щось не надто оптимістична пішла розмова. Ваш кореспондент усе ж представляє молодіжну, родинну газету. Що запропонуємо майбутнім поколінням?

Нехай молодь іде до нас, якщо хоче чогось навчитися і разом з тим досягти. Можемо навіть створити школу молодих політиків, аби передати наш чималий досвід. Бо, на моє переконання, саме амбіційна та високоосвічена молодь виведе Україну на правильний шлях розвитку. Сама переживаю за це, бо маю двох дітей і вже чотирьох онуків. Поза робочим часом пишу вірші й оповідання, видала вже дві збірки. Тож усім читачам «Молоді України» висловлю побажання рядками з одного мого вірша: «Серед життя холодної зими Хай прийде щастя літня злива!».

Андрій Шинькович, народний депутат України:

Асоціація народних депутатів України сьогодні — це унікальне об’єднання громадян за своїм інтелектуальним, кадровим складом. Це ті люди, які активно брали і беруть участь у розбудові України, демократичного суспільства, розвитку економіки. На жаль, думки Асоціації та її окремих лідерів, колишніх депутатів не завжди враховуються. Ми часто спостерігаємо за експертами на телеканалах, які за своє життя не зробили нічого корисного і не є справжніми фахівцями в тій чи іншій галузі. З’являються нові обличчя, які дуже «авторитетно» розповідають, як потрібно жити і працювати. Водночас справжні фахівці чомусь залишаються осторонь суспільних процесів. Цю ситуацію необхідно змінювати. І я, вступивши до АНДУ, маю велике бажання взяти участь у розбудові Асоціації як громадської організації, залучати депутатів усіх скликань до законотворчих процесів.

Роль Олени Василівни Крандакової надзвичайно важлива у збереженні Асоціації, у об’єднанні активних людей. Досвід таких особистостей має спрямовуватися на розбудову держави і зараз.

Сьогодні вкрай важливо вибудувати роботу в Асоціації за такими напрямками: експертна робота із законопроектами, внесення поправок, аналітична робота з висловленням пропозицій Голові Верховної Ради, депутатам, комітетам, міжнародна діяльність (переймання досвіду європейських країн, робота з грантами). Асоціація налічує багато фахівців з різних сфер. І саме їхня консолідована позиція може дати поштовх і конкретний результат.