20.03.2019 – Середа
«Молодь України»

Квантовий стрибок Шевченка

14.03.2019
Квантовий стрибок Шевченка

Здається, за останні роки до персони Тараса Шевченка не було прикуто стільки уваги та розгорнуто такої кількості дискусій, як за останні тижні. Суспільний резонанс викликав конфлікт між митцем Олександром Греховим та націоналістом Юрієм «Хортом» Павленком.

Поліна ПАРХОМЕНКО

Передісторія

На початку лютого 2019-го на станції київського метро Тараса Шевченка відкрилася виставка плакатів художника Олександра Грехова «Квантовий стрибок Шевченка», де поет зображений в іпостасях Джека Горобця, Фантомаса, Людини-павука, Гаррі Поттера, магістра Йоди, Елвіса Преслі, Че Гевари, Статуї Свободи та інших героїв масової культури. Виставку організував Національний музей Шевченка спільно з метрополітеном, аби привернути увагу молоді до постаті Кобзаря та змінити застарілі уявлення про нього.

17 лютого ультраправий активіст Юрій Павленко на прізвисько «Хорт» демонстративно порізав ножем роботи в метро і почав публічне цькування художника. Водночас він спокійно роздає інтерв’ю ЗМІ, відкрито заявляє про свої дії.

Поліція відкрила провадження проти Павленко лише 26 лютого. За словами Грехова, заяву приймали «з великим небажанням». Зазначимо, що на Павленка вже заводили кримінальні справи щонайменше двічі: перший раз у 2012 році за нацистські гасла на адресу іноземних студентів Вінницького медуніверситету, у 2014-му — за провокацію на акції протесту проти Президента Петра Порошенка у Вінниці.

Через погрози націоналістів усі заплановані виставки «Квантового стрибка» в декількох регіонах України скасували. Так, власниця Львівського магазину «Книжковий лев» Катерина Іванова повідомила, що до неї в заклад приходили невідомі люди, що представилися «націоналістами», і вимагали скасувати виставку, що вона і зробила. У Вінницькому обласному музеї вирішили не наражати на потенційну небезпеку відвідувачів і теж скасували захід. Житомирська обласна рада скасувала акцію, в межах якої портрети Шевченка авторства Грехова мали з’явитися на сітілайтах на автобусних зупинках по всьому місту. Як розповіла сайту «Заборона», глава обласного департаменту культури та туризму Тетяна Парфентієва, до неї особисто і до голови облради приходили групи людей, які не називаючись, вимагали скасувати виставку. За її словами, цих людей вона часто бачить в будівлі облради і в місті, «вони часто розв’язують свої проблеми, просто вибиваючи двері». Також Парфентієва повідомила, що ці люди зірвали афіші акції у будівлі адміністрації та управління культури.

Мотиви Хорта

У коментарі «Громадському» Юрій Павленко пояснив мотив своєї поведінки тим, що виставка «образила його національні почуття».

«У правилах користування метрополітену написано, що заборонено наносити написи і наклеювати рекламну продукцію…, а про зняття реклами нічого не сказано. З адміністративної точки зору я не вбачаю тут ніяких порушень. Стосовно кримінальних — це теж дурня», — додав Павленко.

Постери із модерновими зображеннями Шевченка націоналіст вважає «деформованими зображеннями Кобзаря», на яких зображений «сплюндрований ­Тарас». У відповідь на заяву у поліцію Грехова Юрій Павленко написав на своїй сторінці у Фейсбуці, що «вважає за необхідне відкрити провадження проти Грехова і його поплічників, котрі, відверто знущаючись над Шевченком, вчиняють злочин за ст. 161 ККУ, спрямований на приниження національної честі та гідності Українців».

Позиція Грехова

Грехов каже, що цим проектом він хотів донести, що Шевченко «був не старим з вічно сумним поглядом, він був прогресивною людиною для свого часу і так само, як зараз ми, ходив на «вечірки», випивав, веселився і сміявся».

На його думку, те, що плакати зіпсували, а виставку закрили, є показником тих проблем у суспільстві, які до цього були менш помітними.

«На жаль, розкрилися проблеми в суспільстві, які були і до всієї цієї ситуації, але проходили практично непомітними: зриви презентацій книжок, лекцій, розгром виставок. Це все вже було, і ніхто не реагував на це. Суспільство удавало, що немає людей, які замість діалогу і законних засобів впливу вибирають агресію і вандалізм. Є надія, що після всього цього резонансу будуть вироблені робочі механізми комунікації і реакції на такі інциденти», — розповів ілюстратор у коментарі для The Village Україна.

Що далі?

Після скандалу навколо виставки, Грехов виклав зображення Шевченка у відкритий доступ. Автор плакатів стверджує, що так проект стане більш відкритим для суспільства.

Багато громадських активістів почали підніматися на захист художника і його робіт. Ілюстраторка інтернет-проекту The Devochki Леся Мазаник на підтримку Грехова створила за аналогією з поп-­артівським Кобзарем серію ілюстрацій про Лесю Українку в образах масової культури. Услід за нею художник Влад Корнюк створив аналогічні зображення з Іваном Франком. Український ПЕН-клуб засудив застосування погроз і насильства противниками «Квантового стрибка». А засновник мережі ресторанів Veterano, ветеран АТО ­Леонід Остальцев розмістив виставку в одному із залів київського закладу. «Якщо роботи не зачіпають мене і мою армію, не зачіпають гідність моєї країни — то чому вони не мають права бути? Чи одна людина, у якої в руках ніж — може диктувати суспільству, що йому любити, а що ні? Невже він отримав монополію на образ Шевченка?», — запитує у мережі Фейсбук Остальцев.

Професор Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Ірина Савченко теж коментує: «Мені, як людині, що професійно займається вивченням творчості і особистості Тараса Шевченка, цікаво: от ті, хто проти, ті, хто за святе, ті, хто «вуса, смушева шапка, кожух і батько Тарас», що взагалі знають про людину і митця, якого так гарячково і агресивно захищають? Шкільну програму? Обмежену, обрізану, відфільтровану? Що вони знають про психотип Шевченка? Може, треба спробувати зробити дві речі: 1) усвідомити, що всякий митець — талановитий чи навіть геніальний — був людиною з плоті і крові, а значить — жив людським життям з усіма його проваллями і вершинами; і 2) зняти з голови віночки, розкрити «Кобзар» і прочитати не лише «Катерину» чи «Послання», а всю книгу — від початку і до кінця, разів три поспіль, а потім ще й Журнал, листування і мемуари сучасників. А раптом в голові просвітліє? А раптом оте, написане Іваном Драчем — «Зніміть із Шевченка шапку й отого дурного кожуха. Збагніть у нім академіка, ще й одчайдуха-духа, ще — каторжника роботи, ще — нагадайте всім, йому було перед смертю всього лише 47» — дозволить позбавитися замшілого і масного обожнення? Повірте, Шевченко його не потребує».

У Павленка так само знайшлося чимало прихильників його позиції. Вони ­переймаються питанням, чи можна вважати роботи Грехова мистецтвом, та зали­шають коментарі на кшталт «Так спаплюжити Кобзаря можуть тільки великі грішники», «Завуальована акція наруги над символами українства» та ін. Усі переконання про те, що така акція навпаки повинна зацікавити молодь постаттю Шевченка, що це мистецьке представлення одного з національних символів, виявляються не дієвими. Схоже, що всі лишаться при своїй думці. Відкритим лишається інше питання: чи нормально у ХХІ столітті погрозами та залякуваннями диктувати свої погляди? Очевидно, що ні.