19.02.2019 – Вівторок
«Молодь України»

Електоральні битви

17.09.2018
Електоральні битви

Перші підсумки та прогнози

Україна наближається до великого електорального марафону-2019. Наступного року на нас чекають спочатку президентські, а затим парламентські вибори. Чим жила країна у серпні та чого варто очікувати у новому сезоні?

Публічне повернення «колишніх»

Поки провідні політики країни брали літню паузу в роботі, зі щілин повилазили політичні привиди з недавнього минулого. Інформація про Віктора Медведчука як фактичного власника «112 телеканалу», а в кінці серпня і поява Андрія Портнова в ролі «керівника» телеканалу NewsОne, стали символом «повзучого реваншу», який поки проявився у телепросторі, але може стати загрозою і в політичній сфері, а також анонсом можливого повернення інших «колишніх», які переховуються в політеміграції під путінським прикриттям.

Виникає закономірне питання: а навіщо Медведчуку і Портнову треба було розголошувати свій новий медійний статус? Адже можна було керувати цими телеканалами «нишком», без гучних скандалів і потенційних конфліктів. Однак, як мені видається, потрібен був саме публічний ефект. Символічне повернення Медведчука і Портнова — на готовність українського суспільства спокійно проковтнути цей самий «повзучий реванш». Бурхлива і переважно негативна реакція громадської думки на появу в медійній сфері цих одіозних персонажів показала, що спокійного повернення не буде. Але тоді паралельно може бути задіяний другий сценарій, конфліктний — відновлення агресивного ідеологічного протистояння між проросійськими та проєвропейськими силами, що загрожує ризиками повторення ситуації 2014 року.

Ідейні прихильники Медведчука і Портнова говорять про те, що держава не має втручатися у права власності та кадрову політику приватних телеканалів. Business as usual — і ніякої політики. Вам це нічого не нагадує? Але проблема в тому, що два українських новинних телеканали перебувають під прямим легальним контролем людей, безпосередньо пов’язаних з російським керівництвом і здатних використовувати ці телеканали у пропагандистських та політичних інтересах своїх російських друзів і покровителів. А це вже явна загроза національній безпеці в умовах гібридної війни Росії проти України. І якщо вже Рада національної безпеки й оборони України збирається розглянути питання про загрозу втручання Росії в майбутні українські вибори, то один з таких ризиків уже в наявності. І треба реагувати.

Президентські вибори: старт не відбувся

У період політичного затишшя передвиборна кампанія проявилася лише в наявності зовнішньої реклами потенційних кандидатів на пост Президента. Серед фаворитів президентських перегонів найбільш помітними були Юлія Тимошенко, яка обновила свою рекламу з «новим курсом», і Президент Порошенко, який масштабно позначив свою присутність у просторі зовнішньої реклами як державник-патріот, що обороняє незалежність країни через підтримку армії, віри й мови. Формально ця реклама була приурочена до святкування Дня незалежності, але її зміст позначило і передвиборне політичне позиціювання Президента Порошенка.

Очікувалося, що 24 серпня відразу кілька потенційних фаворитів можуть заявити про свій намір боротися за пост Президента України й зробити відповідні програмні заяви. Зокрема, цього очікували від Святослава Вакарчука, який виступав з великим концертом у Києві. Але співак усе ще не визначився щодо своєї участі у президентських виборах. Схоже, що він і хоче, і побоюється одночасно. Але з таким настроєм навряд чи можна розраховувати на перемогу.

Більшість інших потенційних фаворитів президентських перегонів також утрималися від політичних виступів у День незалежності. Програмні заяви прозвучали лише від Президента Порошенка та Юлії Тимошенко. Глава держави виступив з конституційними ініціативами, анонсувавши подання до Верховної Ради свого законопроекту про закріплення в Конституції України прагнення до членства в ЄС і НАТО. Юлія Тимошенко презентувала в цей день концепт нової Конституції України у формі суспільного договору. Це підтверджує припущення, що проблематика конституційних змін стане однією з головних тем майбутньої президентської кампанії.

Початок нового політсезону

Логіка майбутніх президентських, а потім і парламентських виборів визначатиме зміст, основні тенденції та конфлікти осіннього політичного сезону в Україні. Уже очевидно, що однією з головних тем цього сезону будуть конституційні зміни, спрямовані на закріплення в Основному законі курсу на членство в ЄС і НАТО. Президент Порошенко на початку вересня подав до парламенту відповідний законопроект. Юлія Тимошенко відповіла зустрічними політичними ініціативами на цю тему. Однак процес конституційних змін по ЄС і НАТО восени тільки стартує, його кульмінація очікується напередодні виборів у лютому-березні майбутнього року. Восени парламент має визначитися ще з однієї конституційної теми — щодо скасування депутатської недоторканності. Звичайно ж, логіка майбутніх виборів вплинула на саме висунення цих конституційних ініціатив, але ще сильніше впливатиме на їхній розгляд у парламенті. З обох цих конституційних тем знайти 300 голосів буде непросто, але за компромісів і системної роботи цілком можливо.

З тематикою виборів безпосередньо пов’язані два резонансні питання, які вже давно є в парламентському порядку денному — оновлення складу Центрвиборчкому і ухвалення Виборчого кодексу, що вводить систему відкритих партійних списків на парламентських виборах. Питання про Центральну виборчу комісію швидше за все вирішать, оскільки від нього залежить легітимність майбутніх виборів. А от затвердження Виборчого кодексу є досить проблематичним. Більшість мажоритарників і частина парламентських фракцій не зацікавлені в переході до відкритих партійних списків. Хіба що будуть знайдені такі компроміси, які влаштують частину мажоритарників (насамперед з малорейтингових партій), і це дозволить сформувати парламентську більшість для затвердження Виборчого кодексу.

Держбюджет та компроміс з МВФ

Осіння парламентська сесія — пора розгляду держбюджету на майбутній рік. Наближення виборів посилить політичну напругу навколо бюджетного процесу. Боротьба за бюджетні кошти, які можуть піти у рік виборів на свій округ, регіон або галузь, різко підсилить конкуренцію і між парламентськими фракціями та групами, і, особливо, між депутатами-мажоритарниками. Заодно для правлячої коаліції з’являється можливість використовувати бюджетний процес для формування конструктивних компромісів за іншими законодавчими питаннями.

Мабуть, найдраматичніше питання осіннього сезону — пошук компромісу з МВФ. Уряд стоїть перед дилемою — або погоджуватися на вимогу МВФ про чергове істотне підвищення ціни на газ (відповідно, і підвищення комунальних тарифів), або опинитися перед величезним ризиком дефолту і різкої девальвації гривні. Найімовірніше, будуть шукати гнучкий компроміс у вигляді помірного і поетапного підвищення ціни на газ з одночасним підвищенням субсидій для найменш забезпечених груп населення.

Традиційна тема кожного нового політичного сезону — можливість дострокових парламентських виборів або у зв’язку з відставкою уряду, або через розпад коаліції парламентської більшості. З точки зору раціональних інтересів Президента, Прем’єр-міністра, більшості депутатів коаліції, а тепер уже й абсолютної більшості депутатів парламенту, немає особливого сенсу йти на дострокові парламентські вибори напередодні виборів Президента і чергових парламентських виборів. Звичайно, завжди може бути спонтанна урядова або парламентська криза. Але, як показує практика, при всьому напруженні у стосунках між командами Президента та Прем’єр-міністра, вони вміють знаходити прагматичні компроміси й не переходити червоні лінії взаємних ризиків. Ну а наші парламентарії неодноразово демонстрували вміння знаходити вихід з найскладніших кризових ситуацій. З формально-правової точки зору тема можливого розпуску парламенту буде остаточно закрита під час святкування православного Різдва у січні 2019 року. Згідно зі ст. 90 Конституції України повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені в останні півроку повноважень Президента України або самого парламенту. Але реально ризик розпуску Верховної Ради втратить актуальність з другої декади грудня 2018 року, якщо на той момент не буде ситуації урядової або парламентської кризи.

І на завершення — про можливого «джокера» осіннього політичного сезону. Маю на увазі велику конституційну реформу, спрямовану на трансформацію політичної системи країни в парламентську республіку. Поки це чисто гіпотетичний варіант. Але хтозна?

Урегулювання конфлікту на Донбасі

Найбільш проблемним питанням у Верховній Раді буде продовження дії закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО. Минулого року ледве-ледве нашкребли необхідну більшість голосів для того, щоб продовжити ще на рік дію цього закону. В умовах де-факто розпочатої виборчої кампанії продовжити дію цього закону буде ще складніше. Якщо в так званих ДНР і ЛНР все-таки оголосять про проведення виборів свого керівництва в поточному році, що є грубим порушенням Мінських угод, тоді Верховна Рада навряд чи продовжить дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО. Але якщо вибори керівництва сепаратистських республік перенесуть на невизначений термін, то згаданий закон все-таки доведеться продовжувати. Якщо цього не зробити, то під загрозою опиняться і Мінські угоди, і санкції проти Росії.

Також варто відзначити, що у серпні відновився переговорний процес щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Це вже традиційна тенденція останніх років. Цього разу головною подією в перемовному процесі по Донбасу стала зустріч канцлера ФРН Ангели Меркель і президента РФ Володимира Путіна, яка відбулася 18 серпня з ініціативи німецької сторони. Судячи з інформації, яка з’явилася після перемовин, основним підсумком цієї зустрічі стала попередня домовленість про можливу зустріч глав «нормандської четвірки». При цьому російська сторона де-факто відмовилася від тих ультиматумів щодо проведення зустрічі «нормандської четвірки» на вищому рівні, які ще на початку серпня озвучував російський міністр закордонних справ Лавров. Добре поінформований головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов також озвучив інформацію, що «на зустрічі Меркель — Путін канцлер докладно викладала план введення миротворців на Донбас (30-40 тисяч) і створення там міжнародної адміністрації». Однак після вбивства глави так званої ДНР Захарченка Москва заявила про неможливість проведення зустрічі лідерів країн «нормандського формату». Перемовини про миротворчу місію ООН на Донбасі знову можуть бути поставлені на паузу. Щоправда, з’явилася інформація, що після тривалої перерви все-таки готується зустріч Курта Волкера і Володимира Суркова. Хоча у Москві не приховують невдоволення Волкером, за деякою інформацією, навіть передавали сигнали Трампу і Помпео про бажаність заміни нинішнього американського перемовника з України. Так чи інакше, треба враховувати, що до завершення президентських виборів в Україні Путін не піде на нові серйозні рішення щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

Чи чекати на загострення?

Убивство Захарченка стало апофеозом специфічної тенденції на території сепаратистської республіки. У Москві у цьому звинувачують київську владу й українські Сили спеціальних операцій. У Києві говорять про розбірки між бойовиками сепаратистів. Висловлюються й інші версії. Утім, хто і чому вбив Захарченка, ми дізнаємося тільки з часом.

Головне питання, яке зараз усіх хвилює: як вплине вбивство Захарченка на ситуацію в зоні конфлікту? Чи не станеться загострення військових дій? На мій погляд, це відносно малоймовірний сценарій, хоча повністю його виключати не можна. Обидві сторони в зоні конфлікту не мають на даний момент достатніх військових ресурсів для великомасштабного наступу. Але стримувати від ескалації військових дій будуть і політичні мотиви. Після трагічних уроків серпня 2014 року і лютого 2015 року українське керівництво навряд чи буде ризикувати, розуміючи, що будь-який серйозний наступ на сепаратистів призведе до прямого і масштабного втручання російських військ. До того ж, якщо наступ почнуть українські війська, це може сильно зіпсувати відносини України з Заходом. Москва також навряд чи піде на масштабний наступ, тому що це стане приводом для нових санкцій, і зламає переговорну гру Путіна з Трампом і європейськими лідерами. Кремлю вигідніше звинувачувати в проблемах на Донбасі нинішнє українське керівництво, а не починати нову війну, яка може принести Росії нові проблеми. Західні учасники переговорів, особливо Меркель, будуть стримувати обидві сторони від ескалації військових дій. Максимум, що можливо, — це локальні спалахи обстрілів і військових дій, а також точкові акти помсти сепаратистів за смерть Захарченка на українській території. Показово, що вбивство Захарченка не призвело поки до ескалації військових дій на Донбасі.

Володимир ФЕСЕНКО,
керівник Центру політичного аналізу «Пента»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.