24.05.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

ДІСТАЛИ!

16.05.2019
ДІСТАЛИ!

Саме так одним словом можна схарактеризувати ситуацію, що склалася у селі Пирогівці Хмельницького району Хмельницької області, де справжніми заручниками Національної академії аграрних наук стали селяни місцевого дослідного сільськогосподарського підприємства «Зоря».

І таких господарств в Україні немало. Свого часу більшість із них були передовими. Але тепер… Оскільки вони здійснюють господарську діяльність на землях державної власності, то ніхто не зацікавлений у їхньому розвитку. І найперше у цьому не зацікавлена сама академія аграрних наук, якій фактично вже упродовж багатьох років вони підпорядковані. Чому? Вийшло так, що хтось нагорі підкинув ідею і швиденько ухвалили рішення, у яке свідомо чи несвідомо заклали солідні корупційні схеми.

Такий підхід влаштовував тоді і влаштовує досі всіх зацікавлених гравців: і керівництво академії, і тих, з ким підприємства, маючи застарілу техніку (нову нема за що придбати), змушені постійно укладати договори на проведення сільгоспоперацій, і тих, хто у погоні за наживою прагне у будь-який спосіб посадити свою людину у крісло директора підприємства, а потім робити, що заманеться, і тих, хто так чи інакше дотичний до цього брудного «бізнесу».

Єдина сторона, кого це не влаштовує і кому зроблено на шкоду, — це селяни, котрі там працюють, і пенсіонери, трудова біографія яких тісно пов’язана із такими господарствами. Бо роками «воюють» з різними інстанціями, вимагаючи розпаювання земель. Куди тільки не зверталися, у які двері не стукали… Поки що марно…

Надія григір

«Люди криком кричать, але нас не чують і не хочуть чути, — обурюється житель села Пирогівці, колишній механізатор Іван Магієнко, який понад 30 років пропрацював у господарстві на важкій техніці. — Нам було нелегко. Жінки гнули спини на буряках… Чоловіки виконували ще тяжчі роботи. І зараз багато селян продовжують працювати з надією, що про них згадають і щось зміниться. Але про нас забули, ми нікому не потрібні. Хоча обіцяти — обіцяють. Скажімо, кілька років тому приїздила Юлія Володимирівна (напередодні парламентських виборів), запевнила, що посприяє, та досі ні слуху, ні духу…

Мені вже за сімдесят. Пенсія — 2700 гривень, — продовжує Іван Дмитрович. — А мав би ще меншу, якби не нагорода і не був учасником бойових дій… Не знаю, скільки ще проживу, хотілося б врешті-решт дістати той недосяжний пай, який по праву заслужив.

У сусідніх селах всі отримали земельні паї і мають відповідні дивіденди. А тут… робимо на дядю з київської академії, начальство якої з року в рік багатіє нашим коштом. Сьогодні їм в голові — тільки одне: як нашого директора позбутися, бо, мабуть, не подобається, що той ста­рається дбати про людей. Між тим, ми самі хочемо обирати собі керівника. Той, що є зараз, нас повністю влаштовує. Та, бач, причепилися і ніяк не відчепляться. Видно ж, не просто так… Бо якби з того нічого не мали — не трималися б за нас, як воша за кожуха. То доки маємо їх на власному горбу таскати? Набридло вже… Дістали…».

Люди мають рацію. Адже не можуть бути збитковими господарства, у яких є земля, бо вона з урахуванням сучасних технологій так чи інакше дає прибуток. Але питається в задачі: де той прибуток, у чиїх бездонних кишенях осідає?.. Відтак за словами голови Пироговецької сільської ради Володимира Чернюка, і держбюджет недоотримує, і місцевий ­бюджет — також, бо якби було розпаювання, то був би й податок на доходи фізичних осіб і була б орендна плата — звідси додаткові надходження, які можна ефективно використовувати для блага населеного пункту. Одне слово, якби… Та поки що продовжують діяти корупційні схеми, які, грубо кажучи, зарили у господарські договори. І якщо у того, з ким їх укладає підприємство, дуже липкі руки, то обдере геть чисто. Бо ж від посівної і до збирання врожаю все абсолютно контролює. Хіба може якусь частинку залишить, щоб воно ще могло на ладан дихати. І не більше. Фактично, це є не що інше, як позбавлення права користування землею.

«Таке у «Зорі» вже проходили не один раз, — розповідає бухгалтер-касир із 23-річним трудовим стажем, депутат Пироговецької сільської ради Валентина Коваль. — Коли у нас обробляло землі ПП «Аграрна компанія 2004», яку очолює Петро Лабазюк, то почистили геть усе. Хоч би про людське око щось лишили чи бодай продали працівникам під­приємства й пенсіонерам по якійсь торбині зерна за нормальними цінами… Ми мусили їздити по сусідніх селах, аби придбати його для власних потреб. Для худоби сіно не дозволяли косити, лише для маленьких телят. Ось таке було життя.

А тепер дізналися, що нам через ­своїх людей у горезвісній академії за «договорняками» хочуть проштовхнути у директорський кабінет того, кого їм вигідно і на кого вони можуть цілком покластися. Кажуть, що народний депутат України Сергій Лабазюк у цьому дуже зацікавлений.

Нинішній директор Андрій Андрійчук їм не підходить. І зрозуміло чому. Очевидно ті, кого нам нав’язують обробляти наші землі, і самі добре наживаються, і керівництву академії допомагають жити. Оскільки наш директор намагається протистояти таким діям, тому став невгодний. А нам він підходить: завжди вислухає, порадить, якщо може — допоможе. Навіть виходячи зі своїх обмежених можливостей, роздав кожному працівнику по три центнери пшениці…».

Селяни у Пирогівцях налаштовані рішуче. Роками їх водять за ніс. Академія аграрних наук, куди вони, як науково-дослідне господарство, добросовісно здійснюють обов’язкові відрахування за науковий супровід (скажімо, цього року — це 800 тисяч гривень), взагалі ігнорує їхні проблеми. Із різних інстанцій надходять лише відписки. Тож наразі мова йде про те, аби завадити приходу нового директора, натомість вимагати продовження контракту із Андрійчуком. Щоб не трапилось так, як, наприклад, у селі Проскурівка Ярмолинецького району, де в НААН допустили до участі в конкурсі чоловіка, котрий із запізненням подав документи та ще й став переможцем (справу щодо цього факту незабаром розглядатимуть у суді), або так, як у селі Шарівка цього ж району, де у результаті діяльності ПП «Аграрна компанія 2004», що входить до складу групи компаній «Вітагро», із всього колективу працівників у господарстві залишили лише трьох сторожів. Інші їм не потрібні — навіщо зайві клопоти і витрати.

Тож у «Зорі» терпцю настав кінець. Задля відстоювання своїх інтересів і справедливих вимог вони провели збори і створили ініціативну групу, яка готова їхати куди завгодно, аби донести вимоги селян у найвищі кабінети Уряду та Верховної Ради. Люди стверджують, що цього разу будуть активно відстоювати свої права у законний спосіб і до кінця.

До речі. За підрахунками професора Київської школи економіки Олега Нів’євського, Національна академія аграрних наук — одне з відомств, яке ставить під сумнів ефективність використання земель, що належать державі. Адже, як засвідчила аудиторська перевірка, з усієї їх кількості для наукової роботи використовується лише 10 %, решта — для товаровиробництва сільськогосподарської продукції та, відповідно, реалізації. Нерідко очільники академії і їхні родичі стають власниками земельних ділянок на територіях, що раніше використовувалися дослідницькими установами, підпорядкованих академії.

Програма «Схеми: корупція в деталях» (спільний проект радіо «Свобода» та UA: Перший) розкрили статки аграрних баронів із Національної академії аграрних наук. З’ясувалося, що керівництво цієї організації не лише не прозоро розпоряджається землею, використовуючи своє службове становище; залишаються запитання і щодо джерел іншого численного набутого майна, якого не знайдеш в офіційних деклараціях керівництва аграрної академії.