26.04.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Блакитна мрія яхти «Лель»

27.01.2019
Блакитна мрія яхти «Лель»

Люди дивовижні у своїх мріях! Хтось мріє про власний будинок, машину чи дорогі прикраси, а хтось  здійснити трансатлантичну мандрівку. Григорій Петрович Щербонос, капітан яхти «Лель», як ніхто інший знає, що таке «край світу». Йому разом із командою вдалося обігнути мис Горн  найпівденнішу точку світу. Моряки називають його «цвинтарем кораблів», адже лише справжні відчайдухи наважуються на таку небезпечну подорож.

Олеся ІМАМОВА

10 вересня 2017 року яхта «Лель» вирушила з екіпажем з Києва, аби подолати понад 25 тисяч миль за 14 місяців та здійснити трансатлантичну мандрівку. За цей час, окрім дивовижних краєвидів, яхтсмени-мандрівники пройшли чимало життєвих тестів на витримку, розуміння, дружбу. Члени разом і сміялися, і плакали, і налагоджували спільний побут, і боролися зі стихіями, і милувалися, як сходить та заходить сонце. Команда постійно змінювалася під час подорожі. Екіпаж на початку налічував чотирьох осіб, однак згодом одні залишали яхту, інші приєднувалися, іноді на борту було не більше двох осіб.

Море у серці

Яхту «Лель» спроектував і побудував капітан Григорій Щербонос. Ще з 14 років його вабили байдарки, яхти, саме тоді він почав робити перші їх конструкції. «Лель» — уже сьомий вітрильник. Вона легка і динамічна. За морськими традиціями саме дружина капітана називає яхту. Вона також вважається хрещеною мамою судна. Лель — давньослов’янський бог кохання та покровитель бджолярів. Таку назву обрали не випадково, адже у родині капітана чоловіки традиційно займаються бджільництвом. Дружина навіть вишила оберіг яхти — Леля, гарного парубка, який грає на сопілці і зваблює своєю музикою дівчат.

Мис Горн та «люті п’ятдесяті» паралелі

Основною метою мандрівки було обігнути мис Горн. Його вважають найпівденнішим пунктом материка Південної Америки, на південь від Вогняної Землі. Однак насправді найпівденнішою континентальною точкою можна назвати мис Фроуорд на півострові Брансвік. Обігнути мис Горн складно через сильний вітер та дощ, який йде 300 днів на рік. Паралелі, на яких він розташований, називають «лютими п’ятдесятими», адже цей район нараховує сотні кораблів, що покояться на морському дні. Саме тому на острові є пам’ятник у вигляді альбатроса на честь усіх загиблих моряків, яким не вдалося завершити свою мандрівку. За легендою, їхні душі перетворюються на цих птахів.

Є така старовинна морська традиція: кожен, хто обігнув мис Горн під вітрилами, має право носити срібну сережку у лівому вусі. А ті, кому вдалося повторити свій подвиг ще раз, може змінити срібло на золото. Капітан яхти «Лель» розповів, що також можна у морському барі покласти ногу (праву чи ліву, залежить від борту яхти, якою обійшли мис) на стійку і вимагати безкоштовного пива.

До речі, щоб потрапити на мис Горн, треба мати дозвіл. Його можна отримати на острові Наваріно, в місті-порту Вільямс. Тепер там з’явився і наш український прапор! Українці вже встигли побувати на мисі Горн, але офіційно тільки під час мандрівки яхти «Лель» там з’явився прапор нашої країни. Кілька років тому на мисі побувала яхта «Купава» на чолі з київським капітаном Юрієм Бондарем.

Люди, як кораблі

Найбільшими труднощами, які виникли під час трансатлантичної подорожі, капітан вважає не шторм і бурі, а людські стосунки. Такі тривалі подорожі серед морського безмежжя і невеликого замкненого простору яхти випробовують людей, оголюючи їхню справжню натуру. Екіпажу доводилося пристосовуватися не тільки до морського життя, а й до одне одного. Капітан Григорій Щербонос зазначив: «У таких мандрівках люди стають такими, якими вони є насправді».

Капітан також розповів, що було важко організувати режим дня. Адже коли було четверо людей на яхті, то могли і виспатися, і приготувати їжу і було кому нести вахту. А у кінці мандрівки їх залишилося лише двоє, тому доводилося змінювати вахту через кожні дві години. А це дуже виснажує, але водночас і загартовує. Емоційно — важко, адже часом доводилося тижнями перебувати в океані, де навколо лише вода. Потім потрібно було зупинятися у портах на тижні, щоб відпочити, набратися сил на новий етап плавання.

Харчувалися мандрівники своїми запасами, а також рибою. Капітан розповідає, що летюча риба сама падала на яхту вночі. Вони її часто смажили, солили, а наприкінці уже просто відпускали, загадуючи бажання швидше дістатися додому.

Морські курйози

Окрім побутових та природних труднощів, було ще й чимало курйозів під час трансатлантичної мандрівки. Якось до яхти «Лель» навіть справжній кит залицявся! Екіпаж пропливав біля острова Санта-Барбара саме тоді, коли був період весілля китів. Самці у цей період демонструють свою силу, закидаючи хвоста високо у повітря, а потім розсікають ним поверхню, здіймаючи потужні хвилі. Також вони випускають фонтани води. А самки розміром із яхту лягають на бік і плавником припрошують самця до себе. Кит сприйняв «Лель» за самку і влаштував перед нею свої шлюбні ігри. Хвиля, яка піднялася від його хвоста, накрила яхту повністю. Капітан навіть запустив двигун, щоб утекти від набридливого кита: «Ще одне таке залицяння — і ми потонемо». Бідолашна тварина тільки тоді зрозуміла, що яхта — це не самка.

Ще одна цікава історія була, коли яхтсмени не змогли рухатися далі, бо їм заважала нібито скеля. Їхній навігатор показував, що у цій місцевості не повинно бути ніяких великих каменів чи рифів, та яхті щось заважало рухатися. Виявилося, що подальшій мандрівці перешкоджала гігантська морська черепаха, яка вперлася лапами у корму. Моряки були надзвичайно здивовані такій завзятості тварини.

Людська доброта

Капітана Григорія Щербоноса найбільше у цій подорожі вразила людяність. Абсолютно чужі люди у різних країнах та континентах демонстрували екіпажу свою готовність допомогти у важку хвилину. Так, під час своєї мандрівки біля Аргентини вони мали серйозні проблеми: мотор не працював, вітер був зустрічний. На допомогу їм вислали військовий корабель, який упродовж шести годин буксирував їх у порт. Екіпаж радів такій допомозі, але у думках уже підраховував, скільки доведеться заплатити за такий порятунок. За морським законом, якщо ти просиш про допомогу, то потрібно заплатити половину витрат. Однак ніхто навіть копійки з них не взяв.

У складних ситуаціях люди показували свою відкритість, ставали відвертими і щиро прагнули допомогти. Екіпажу вдалося зустріти під час своєї морської мандрівки земляка з Вінниці, який допоміг ремонтувати яхту і навіть приєднався до екіпажу.

Яхтсмени поважають тих, хто пройшов мис Горн. Адже тільки справжні професіонали можуть подолати такий маршрут. Якщо до цього часу до моряків могли ставитися скептично, то після екстремальної подорожі колеги одразу почали їх поважати. Навіть давали знижку у портах.

Екіпажу яхти «Лель» вдалося побачити дивовижні краєвиди, морські простори, екзотичних тварин. Однак капітан вважає, що кращого місця, ніж Україна, ніде нема. «Все тут добре: і вода, і їжа, і хліб. І навіть комарі. Вони великі і дзижчать. А там — маленькі, кусючі, заразні малярійні і не чути, як літають».

Живий, поки є мрія

Яхтинг як хобі стало життям для Григорія Щербоноса. «Є люди, які лише люблять будувати. А я люблю будувати, випробовувати, брати участь у перегонах». Але змагань виявилося не досить. Понад 50 переможних кубків у різних вітрильних перегонах в Україні не задовольнили його амбітних планів. Григорій Петрович належить до вітрильної спільноти міста Києва, передає свій досвід яхтсменам-початківцям.

Капітану Григорію Петровичу 71 рік. Напередодні мандрівки йому зробили операцію на серці. Він міг би залишатися вдома з ріднею, але зрозумів, що серце найкраще зможуть вилікувати моря та океани, а молодість поверне здійснена мрія.

Автор фото: Андрій ЛОБАНОВ

Редакція «МУ» висловлює подяку за підготовку матеріалу та проведення публічної зустрічі капітана яхти «Лель» з яхтсменами столиці: Центру підготовки кваліфікованих яхтсменів Національного авіаційного університету (НАУ), яхт-клубу НАУ «Південний», Навчально-спортивному оздоровчому центру НАУ.