24.04.2019 – Середа
«Молодь України»

«Практично всі, хто займаються регбі в нашій країні, грають за ідею»

04.09.2018
«Практично всі, хто займаються регбі в нашій країні, грають за ідею»

Якщо запитати в пересічного українця: «Які ваші улюблені види спорту?», то переважна більшість опитаних дасть одну й ту ж відповідь — футбол. Значно менше людей назвуть своєю улюбленою спортивною грою баскетбол або бокс. Абсолютна меншість — великий теніс чи фехтування. Така обмеженість варіантів є логічною і закономірною, адже людям навряд чи буде подобатися те, чого вони раніше не бачили та про що не чули.
Водночас в Україні прослідковується пожвавлення розвитку нетрадиційних для нашої країни видів спорту. Яскравим прикладом таких є регбі. Справжня чоловіча гра, що була зароджена в Британії, вже давно користується популярністю в країнах Заходу і поволі розвивається в Україні. На початку серпня у Львові навіть був проведений дитячий регбійний табір, тренерами якого стали колоритні гості з Нової Зеландії, а 19 серпня в Хмельницькому кращі команди країни розіграли Кубок України з регбі-7.
«Молоді України» вдалося поспілкуватися з Юрієм Кононенком, регбістом столичного клубу «Політехнік».

Максим ДЖИГУН

— Юрію, скажи, чому ти вирішив займатися саме цим видом спорту, а не традиційним для нас футболом чи баскетболом?

У дитинстві я на аматорському рівні займався футболом, баскетболом і навіть тенісом. Але до чогось серйознішого, ніж гра на дворових майданчиках, справа не дійшла. А регбі в моєму житті з’явилося завдяки моєму двоюрідному брату. Ще в часи свого навчання у Київському політехнічному інституті він почав займатися цим видом спорту, і одного разу привів мене на своє тренування. Мабуть, тоді я і зрозумів, що регбі — це щось нове, унікальне та цікаве. Практично в той самий час я приєднався до команди й почав тренуватися разом з іншими студентами. Проте, окрім самої гри, мені подобається ще і популяризувати цей спорт в Україні. Більшість моїх друзів, звісно, чули слово «регбі», однак відрізнити його від умовного американського футболу не в силі.

— У яких змаганнях бере участь ваша команда і яким є рівень чемпіонату України з регбі?

Нещодавно в нашій команді відбулися суттєві кадрові оновлення. До нас приєдналося з десяток нових гравців з Ірпеня, що на Київщині, й на сьогодні ми маємо більш-менш оптимальний склад. Цього року беремо участь у чемпіонаті України відразу в двох дисциплінах: регбі-15 та регбі-7. Різниця між цими різновидами регбі полягає вже в самій назві. У першому випадку в команді одночасно грає 15 гравців, в іншому — 7. Відрізняється також і стиль гри. В регбі-15 акцент робиться на контактну фізичну боротьбу, яка відбувається два тайми по 40 хвилин. У свою чергу, матч з регбі-7 триває 14 хвилин з короткою перервою всередині матчу, а головними якостями гравця вважається швидкість та витривалість.

Цього року чемпіонат України із «сімки» вже закінчився. Ми фінішували третіми, що є для нас гарним результатом, адже «Політехнік» — наймолодша українська команда, середній вік якої не перевищує 25 років. Невдовзі розпочнеться друга частина чемпіонату з регбі-15.

Наразі в Україні налічується дванадцять команд з регбі-15 і приблизно стільки ж із «сімки». Однак їхня кількість щорічно збільшується. За останній рік на спортивній мапі України з’явилися команди Національної патрульної поліції та Національних дружин, і це не може не тішити.

— Якою є твоя основна мотивація в цьому спорті?

Насправді, коли я йшов у регбі, то розумів, що це мені не буде приносити великих дивідендів і я не буду заробляти бодай десяту частину того, що отримують гравці топ-чемпіонатів. Практично всі хлопці, які займаються регбі в нашій країні, просто живуть цим видом спорту і грають за ідею. У клубі ми не отримуємо жодних грошей, проте нас повністю забезпечують технічно. Ми маємо весь необхідний інвентар, форму, м’ячі. Також наші спонсори оплачують нам дорогу та житло на всіх виїзних турнірах та матчах. Звісно, хотілося б, аби держава теж звертала більше уваги на спорт в Україні та виділяла більше ресурсів, адже це запорука здорової та сильної нації.

— Чи навчило тебе регбі чого-небудь у житті?

Перш за все, ця гра вчить мене організованості та командного духу, адже взаємодія на полі — це ключовий фактор, який впливає на результат. На тренуваннях ми місяцями відточуємо елементи гри, таким чином вивчаючи характер і особливості кожного з нас. За роки в команді я знайшов багато вірних друзів, які залишаються ними й далеко поза межами поля. Регбі допомагає долати труднощі, жертвувати багатьма речами заради досягнення цілей. Часом ми маємо по п’ять тренувань на тиждень, і я повинен їх усі відвідати, оскільки від мене, як і від кожного іншого гравця, залежить подальший успіх колективу. Я знаю багато випадків, коли батьки спеціально віддавали своїх дітей на секцію з регбі, бо, як би це парадоксально не звучало, цей спорт вчить толерантності, вірності та гарним звичкам.

Чи є, на твою думку, майбутнє в українського спорту?

Звичайно! Попри всі перешкоди, які сьогодні існують в українському спорті, я вірю в успішну спортивну Україну. В нас є десятки, якщо не сотні видатних спортсменів з різних дисциплін, які щодня доводять свій професіоналізм, перемагаючи не лише на теренах України, а й на міжнародному рівні. Крім цього, ми маємо велику кількість видатних тренерів, які за своєю кваліфікацією не поступаються іноземним колегам. Водночас варто розуміти, що без належного фінансування і відповідних умов праці надзвичайно складно досягати максимальних результатів. Ще один момент, який мене завжди бентежив, — нерівноцінність розвитку видів спорту в країні. Іноді я чую з новин, мовляв, за рік у київській області було побудовано 20 футбольних полів. А скільки було збудовано баскетбольних майданчиків, тенісних кортів чи велосипедних доріжок? У нашій країні не вистачає альтернативності, хоча для цього є всі умови.

Я впевнений, що Україна має велике спортивне майбутнє, адже в українських спортсменах я бачу найважливіше — талант та незламність характеру.