24.05.2019 – П’ятниця
«Молодь України»

Державна символіка: дискусії тривають

12.03.2019
Державна символіка: дискусії тривають

Державний Герб України належить до трьох основних символів країни, серед яких також — Державний Прапор та Державний Гімн. 19 лютого 1992 року Верховна Рада своєю Постановою «Про Державний Герб України» затвердила тризуб як малий Герб України, вважаючи головним елементом великого герба України. Постанову підписав тодішній голова парламенту Іван Плющ.

Відтоді 19 лютого відзначається в нашій країні як День Державного Герба з відповідними урочистостями. Саме такий захід відбувся у вівторок біля Будинку вчителя, де понад сто років тому засідала Центральна рада УНР, котра 25 лютого 1918 року, але вже в Коростені, затвердила Тризуб за герб УНР. Спеціальна геральдично-прапорна комісія вибрала тоді його із п’яти концептуальних проектів, серед яких був один, особисто розроблений Михайлом Грушевським. Отож позавчора було глибоко символічно, що саме біля підніжжя пам’ятника Президенту УНР зібралися члени правління Асоціації народних депутатів України, представники учнівської та студентської молоді. Зрозуміло, що у своєму вітальному слові президент АНДУ Андрій Шинькович найперше звернувся до народних депутатів першого скликання Василя Дурдинця, Миколи Поровського, Віталія Мельничука, Євгена Лупака, керуючого справами Верховної Ради Григорія Бондаренка, котрі й були не лише свідками, а й учасниками вікопомної події.

Присутні з особливою увагою дослухалися до тих, хто творив нашу історію. Микола Поровський порівняв події лютого 1992 року зі столітньої давності рішенням Центральної ради.

Сьогоднішній наш чин — символічний. Як ви нині дивитися на події лютого 1992-го, так і ми звірялися із рішеннями 70-річної давності. Думаю, без них проголошення незалежності було би складнішим. Адже ми спиралися на велику базу державотворення наших попередників.

Однак не лише нотки урочистості лунали біля пам’ятника Грушевському. Василь Дурдинець, приміром, звернув увагу на відсутність Великого Герба.

Нагадаю, що свого часу була створена державна комісія з підготовки проекту Великого Герба України, яку я очолював. Ми зробили свою справу й передали проект на розгляд тодішньому Президенту Леонідові Кучмі. До речі, Великий Герб передбачений і Конституцією України, але досі проект не розглянутий. Тому прошу порушити питання в парламенті.

Григорій Бондаренко, як керуючий справами ВР, достеменно знає, які труднощі чатували на апарат парламенту.

Постійно перебували в напрузі, бо приходили й і казали: «Дай гроші на те, на інше». А ще — різноманітна документація, заходи тощо. Пригадую, зателефонував спікер Іван Плющ і попрохав відправити депутатів Хмару та Кендзьора до Криму «навчати української мешканців півострова». Коли прийшли, питаю: «На скільки діб відрядження?». «На п’ять», але повернулися вже за три, настільки вже тоді була серйозна ситуація.

Коли настала мить покладати квіти до монументу Грушевського, першими таку честь довірили дівчаткам із школи «Кияночка», з якою плідно працює член правління АНДУ Людмила Супрун. Офіційна частина завершилася, тож дехто з учасників доленосних подій поділився й курйозними спогадами тих часів. Член правління АНДУ Євген Лупаков розповів, що Герб ухвалили, але ще кілька років поспіль на будівлі парламенту бовваніла стара символіка.

Мій помічник Роман, родом зі Львова, обурено сказав: «Її треба позбивати!». Але грошей ніхто на демонтаж не дав, на що помічник відповів: «Я організую хлопців зі Львова, й вони все зроблять безкоштовно». Так і сталося: розтрощили, але один камінчик на пам’ять я залишив.

Микола Поровський підхопив тему Великого Герба:

Державний символ має бути синтезом з Тризуба Володимира Великого, елементів регіонів України. Але дискусію викликала фігура запорожця, який схожий на образ російського «казачества». Не дійшли згоди щодо одностроїв, озброєння тощо. Але значно гірше, ніж за Малий Герб, йшла згодом боротьба за Державний Прапор. Три дні дебатів, кільканадцять голосувань ні до чого не призвели. А справа була нагальною, бо офіційна делегація України відбувала до США на переговори. А як тут без Прапора? Українство діаспори не зрозуміє. Рішуче тоді виступили російською генерал Санін, представники Слобожанщини й заявили, що прагнуть бачити над Верховною Радою «наш синє-жолтий Прапор».

Член правління АНДУ Віталій Мельничук завершив щемні спогади своїм резюме.

Пригадую, Леонід Кравчук постійно приходив до нас і вимагав затвердження Герба, бо необхідний на офіційних документах Президента, а ще цього вимагав Міжнародний протокол під час зовнішньо-політичної діяльності. Та особливо пригадаю позицію і слова Левка Лук’яненка. Він слухав наші дискусії довкола складових Герба, відтак сказав: «Попри все, я дивлюсь на наш Герб і читаю найголовніше — «Воля»! І цим було все сказано.